— То що ж, наливай, друже! Нехай там що, а вип’ю ще трохи, такий сьогодні день незвичайний. Ядвіґо, не відмовишся від чарочки кагору? От і добре. — Професорка вихилила чарку, важко дихаючи відкинулася на спинку стільця, м’ясисті щоки спаленіли, на лобі бісером проступив піт. — Ось і на моїй вулиці свято. Вчора сестра подзвонила, вперше за стільки років, порадувала, що небіж їде. Як мати? Така ж худа та гостроока?
Василь непевно знизав плечима, він вочевидь почувався ніяково:
— Хворіє вона останнім часом, майже прозорою стала. Смерть батька її дуже підкосила. Сестра лікарів збирала, цілий консиліум — нічого не знайшли страшного. А мати тане на очах.
— Так-так, жаль, що Степан так рано пішов. А ти — весь у нього вдався, Васильку. Плечі он які, сорочка репається, лице, наче й непоказне, просте, але справжнє мужицьке, наче з дерева витесане. Любила я батька твого чи не більше за всіх своїх чоловіків. Так на тобі, — рідна сестриця поцупила, прямо тут, у цій квартирі все й було. Я, дурна, мізки сушила над дисертацією, денно й нощно на кафедрі пропадала, а чоловік мій коханий і сестра рідна, студенточка вісімнадцятилітка, тебе в цей час клепали ось у цій самій квартирі, на моїм ліжку! Та добре, не кривися. Старі гріхи, вже забулися. Я після того ще раз заміж вийшла, на сестру зла не тримаю, а на батька твого взагалі нічого ображатися — чоловік, що з нього візьмеш! Скільки ж це років минуло — двадцять чи й більше? Тобі, голубе, скільки зараз?
— Двадцять шостий…
— Ну ось, двадцять шість років минуло, чверть століття, а здається, як учора вони переді мною стояли — чоловік, Степан, жовна грали на обличчі, як ось у тебе зараз, і Люся — худенька, з великими очима, живіт уже виліз гарбузом. Так ми з нею і не бачилися звідтоді… Суворо я з нею повелася, може, й даремно. Адже ми рано посиротіли, я їй за матір була. Отож тепер треба виправлятися, старі гріхи замолювати. Третя кімната, Люсина колишня, так і стоїть, незаймана. Я там тільки з учнями займаюся, і Ядвіґа часом навідується пил стерти. І де він ото береться, пил отой? Я, Василю, всю ніч думала і твердо вирішила — залишайся у мене. У тебе які плани?
— Думав поки що в гуртожитку або кімнату недорого найняти. Треба позайматися спокійно, підготуватися до іспитів у магістратуру. В армії розуму не додалося. Та коли ви, тьотю Женю, пропонуєте, то мені тут, звичайно, краще буде — центр усе-таки. Дякую за турботу.
— Не треба, не треба подяк. Ця квартира нам із Люсею від батька залишилася, старого чекіста. І хоч за законом вона право на неї втратила, коли втекла зі Степаном до Кіровограда, однак є ще людські закони. Живи, Васильчику, тут, як у себе вдома. Мені не так тоскно вестиметься, та й страшно одній, особливо ночами. Зараз почастішали безчинства — вриваються до самотніх людей, грабують чи й замучують до смерті. Варварство яке! Я вже думала Ядвіґу просити перебратися до мене, все-таки жива душа в домі. І грабіжників не так страшно, і ліки подасть, лікаря викличе, коли треба. Ядвіґа у нас дівчинка тиха, порядна, охайна, не дивися, що виглядає, мов Кармен, у душі вона добра Попелюшка. А я теж намагаюся не кривдити її, правда, дитинко?
Яга не змогла вимовити й слова, лише кивнула, не підводячи очей. Їй коштувало величезних зусиль залишатися спокійною. Місяць важкої брудної роботи, терпляче вислуховування нудних розповідей професорки під гидке, зі свистом, дихання й надривний кашель, і все марно! Всі плани руйнуються через якогось козла Василя з провінційного Кіровограда. Сидів би собі у своїй дірці, за хворою мамусею доглядав, тільки таких, як він, у столичній магістратурі ще не вистачало для цілковитого щастя! Язі хотілося зараз не сидіти, скромнесенько сьорбаючи чайок, а розвалити все оце звалище старого мотлоху, розбити статуеточки й вазочки, зісмикнути скатерки, перевернути столики й етажерки — нехай би оцей Василь прибирав, а професорка одержала серцевий напад, а ще краще, коли б у них у чашках якимось чином виявилася отрута, вони попадали на підлогу й смикалися обоє в судомах біля її ніг.
— Значить, тебе, Василю, в науку потягло? Наша порода, гени заговорили. А торгівлею цією нікчемною, або «бізнесом», як тепер кажуть, займатися не хочеш?
— Спочатку вивчитися потрібно, осягнути основи бізнесу, як він склався в суспільстві вільної конкуренції. Адже у нас нині все відбувається стихійно, немає жодної теорії перехідного суспільства…
Доки тітка з небожем розбиралися в нетрях економіки, Яга пішла прибирати. Вона ненавиділа кожний завчений напам’ять етап обридлої роботи. Зібрала пилосос, ввімкнула в розхитану розетку, мотор завив, як скажений пес. Яга люто штовхала меблі ногами, смикала за шланг ні в чому не винуватий старенький пилосос, плювала в кожний куток — бачила б зараз професорка свою Попелюшку. Прибирання від злості пройшло набагато швидше, про якість говорити не доводилося, однак розімліла від вина господиня, цілковито зосереджена на розмові з небожем, нічого не помічала.