Більше Яга на Василя не дивилася. Спеціально не озирнулася й разу, сидячи майже бік у бік із Греком. Спиртного не хотілося, але Грек наполягав, щоб випила ще до дна за успіх справи. Довелося через силу докінчити третій коктейль, якийсь несмачний, гіркуватий. Обличчя бармена, чомусь засмучене, з бігаючими очима, почало спотворюватися, як повен місяць, відбитий у неспокійних водах. Ослаблі ноги не слухалися, підгиналися в колінах. Грек тяг її під руку через гомінку розпливчасту залу. Тільки опинившись на задньому сидінні таксі, в нечітких сутінках вулиці, що пропливала за вікном, Яга розрізнила серед предметів, що налазили один на одного, Василеве напружене обличчя. На мить воно виокремилося в глибокому затінку, повернулося довкруг осі, розтануло в темніючому димному небі.
— Чому все так кружляє? — пробелькотіла Яга, схиляючись важкою головою на плече Греку.
— Дитинка трохи перепила з незвички. Скажи водію, куди їхати. Треба паспорт твій захопити.
— Паспорт у мене із собою, в сумочці…
— От розумничка, правильно зробила. Зараз такі часи непевні, треба завжди при собі посвідчення мати. Тоді до мене поїдемо анкету заповнювати. Паспорт треба буде залишити… на кілька днів.
— А ти де живеш, далеко?
Власний голос долинав до Яги глухо, наче через шар вати. Язик, великий, шерехатий, жив окремим життям, ліниво ворушився в роті, невідомо як вимовляючи звуки.
— Ні. Я завжди в центрі зупиняюсь.
— Значить, ти не киянин. Я так і подумала, акцент у тебе якийсь не наш. А звідки приїжджаєш?
— Багато знатимеш, швидко постарієш. Ось і приїхали. Виходь.
Яга важко вибралася з машини, ступила кілька кроків неслухняними ногами, впала на коліна, перечепившись на рівному. Так уже було навесні в школі, коли спину пропалював недобрий погляд Віки, з катастрофічною швидкістю відтягаючи на себе енергію. Спогад вільно пройшов через скроню, не залишив тривожного сигналу, зник, як вранішній сон. Грек підскочив, допоміг піднятися, майже волоком потяг її до скляних вертких дверей.
— Та що ж ти такою виявилася слабосильною? І доза була невелика… Я маю на увазі алкоголь, звичайно. Ми зараз заходимо до готелю, піднімаємося ліфтом — постарайся не впасти, протримайся п’ять хвилин. У номері ляжеш на диванчик, Пінгвін чайку наколотить — полегшає.
«Що це зі мною? — думала Яга, прориваючись через полуду, яка здавлювала голову, заважала зібратися з думками. — Чому я не контролюю своїх рухів, слів, навіть думок? Адже я вже пила коктейлі, шампанське, навіть горілку, — і ніколи такого не було». Повз неї пропливали дивні обличчя, спотворені, наче у відбитку опуклого дзеркала. Уривчастий нудотний злет у замкненому просторі, нескінченний коридор, якісь двері. Під ногами сипкі хвилі піску чи це складки килима плутають ноги? Якийсь чоловік, справді схожий на блідого сорокарічного пінгвіна, відчинив двері.
— Ти чого так рано сьогодні, Льошо? Здрастуйте, дівчино. Заходьте, будь ласка, будьте як удома.
Зусиллям волі Яга вирвалася з туману, спробувала навести очі на чіткість, змусити підкорятися неслухняного язика.
— Вибачте, мені зле… Можна, я душ прийму?
Чоловіки перезирнулися, Пінгвін з розумінням посміхнувся, відкрив двері до ванної.
— Будь ласка, дівчино. Ось рушничок сухий, халатик купальний, щоправда, мій, але абсолютно чистий, не сумнівайтеся.
Нарешті вона сама! Нудило, але шлунок був порожнім. Яга скинула одяг, переступила через бортик ванної, відчула полегшення від самого лише дотику босої ноги до холодної білої емалі, намагалася посилити це відчуття, притулившись скронею до гладенької поверхні кахлів. Холод пробивав тупу каламутну полуду в голові, до нього приєдналася вода, добра чарівниця! Спочатку прохолодна, потім тепліша, ласкавіша. Краєчком погляду Яга помітила на скляній поличці зелений циліндр упаковки аспірину, витягла зубну щітку зі склянки, розчинила відразу три шипучі таблетки, повільно випила, знову пірнула у цілющу вологу. У двері постукали, раз, другий, щоразу настирливіше. Яга із жалем відвела від грудей душ, розгорнулася зі щільного клубочка, облила наостанок обличчя студеницею, пропустила коси через мокрі пальці, натягла одяг, який важко просувався вологою шкірою. Стало набагато краще! Поверталася координація рухів, погляд уже не блукав неконтрольовано, предмети перестали кудись відлітати, зупинилися, набули чітких обрисів. Яга зосередила погляд на своєму відображенні: бліде загострене обличчя, величезні стемнілі очі. «Що я тут роблю? — спитала себе. — З чужими людьми, в якомусь номері. Треба якнайшвидше забиратися звідси».