— Це захворювання саме по собі проблема, бо від стану хребта залежить робота всього організму. А в тебе ще й травми і в грудній, і в поперековій частинах. Що, ногами били по спині?
— Я впала невдало…
— Не хочеш говорити? Добре, твоя справа. Але врахуй, я маю повідомити про все це до міліції. Ось їм тобі доведеться розповісти все. До речі, травма спини може мати дуже негативні наслідки, якщо не відразу, то з часом, навіть через багато років. Маєш пам’ятати про це все життя.
— Горб виросте? Мене вже лякали в дитинстві.
— Може бути й таке. І скрутити може так, що не розігнешся, навіть паралізувати частково. Розповіси, як воно все трапилося?
— Пізніше. Зараз голова болить.
Лікар махнув рукою.
— Добре, йди. Полежиш у травматології кілька днів. Твоя палата номер два, праворуч по коридору. Займеш будь-яке вільне ліжко, речі сестра перенесе.
Яга, пригнічена, змучена, спираючись на милицю, повільно потяглася лунким коридором до палати, завернула в туалет і ледь не впала на холодну кахляну підлогу, вперше після того, що трапилося, побачивши в дзеркалі своє обличчя. Страшна чорна жінка, яку колись давно бачила в парку, повернулася знову. Ось вона зирить у дзеркалі, щоправда, поки що не стара, але ще огидніша, — з багряними синцями, потворними швами, з чорною діркою на місці переднього зуба, закутана в безформний синій лікарняний халат. Яга дошкутильгала до ліжка, відвернулася до стіни, дитячий жах стиснув серце. «Це своє майбутнє я побачила тоді, в шість років. Зараз, у шістнадцять, я маю вигляд майже такий самий, як ота стара — із скаліченим розпухлим носом, злиплими космами, крива, беззуба, і на спині росте горб. Таких раніше топили й палили на вогнищах. І правильно робили! Навіть у казках гарні царевичі вбивають потворних відьом, ось і красень Грек хотів убити мене, даремно Василь втрутився. Я лежала б у сирій землі, нікому не заважаючи, і сама б не мучилася…»
— Привіт, Яго! Як почуваєшся? Я приніс тут дещо: фрукти, сік, шоколадку.
Василь у білому халаті присів на краєчок лікарняного ліжка. Уперше грізне ім’я Яга, яке вона собі сама й вигадала, яким пишалася, боляче різонуло слух, прозвучало, як образа. Вона стислася, наче їжак, навіть не думаючи повертатися.
— Чого мовчиш? Добре, не хочеш розмовляти, і не треба. Я говоритиму, а ти тільки слухай. Валерій Володимирович, учитель твій, нервував жахливо, підозрював згвалтування, думав, приховуєш ти щось, але це не підтвердилося… на щастя. Вони не встигли… Не хочеш повернутися? Я не дивитимусь. Даремно соромишся, адже я тебе в парку в набагато гіршому стані бачив, всю в крові… А тут, до речі, є відділення пластичної хірургії, там тобі можуть носа виправити, шрами загладити — будеш, як лялька, гарнішою, ніж була.
Яга повільно повернулася.
— Це правда?
Василь не здригнувся, побачивши її обличчя, тільки насупив брови, і жовна в нього заграли трохи.
— Хіба я схожий на жартівника? Вчитель про все дізнався, з професором найкращим домовився. Це, звичайно, грошей коштує, але ми дістанемо, не турбуйся. — Василь схилився над ліжком, прошепотів. — Міліція приходила?
— Ще ні.
— Запам’ятай, що слід говорити. Скажеш, що вийшла пізно ввечері винести сміття, і на тебе зненацька напали двоє чоловіків, швидше за все п’яних чи наколотих, вимагали грошей, потім побили і втекли, зрозуміла?
— Зрозуміла. А чому про Грека не треба розповідати?
— Не треба. Ми так вирішили. Зараз із цим типом Гриць гомонить у себе в гаражі. У нього виявився такий товариш цікавий, на горилу схожий, просто здурів, коли побачив цього Грека. Дуже ж красивий хлопець, блондин, очі дивовижні, й інші місця… Вони там спілкуються в гаражі. Гриць музику ввімкнув голосніше — всі знають, що він музику любить. А приятель твій, до речі, виявився громадянином Росії й одночасно громадянином сонячної Греції. Через сьогоднішню зустріч квиточок його довелося здати — хай у Грицька погостює пару деньків. Міліція нам зовсім ні до чого: зґвалтування немає, свідків немає, іноземний громадянин — поговорять у відділку і випустять, ще й вибачатися доведеться. Взагалі, не бери нічого в голову — самі розберемося. Матері твоїй треба було б подзвонити, може ще комусь?
— Ще Лєнці зателефонуй, щоб паніки не здіймала, тільки не кажи, де я. Не хочу, щоб вона мене такою бачила, добре?
— Добре. Видужуй і не сумуй, дуже прошу. Завтра, думаю, буде чим заплатити за операцію, а там, якщо все вдало пройде, за тиждень додому відпустять.
— Спасибі тобі, Василю. Бачиш, як вийшло недобре. Хотів Київ подивитися, а потрапив у таку халепу. Тітці розповіси?