— Не тримай мене за… мудака. Тітці я сказав, що ти раптом виїхала відпочивати з подругою. Доведеться мені за тебе пил витирати, безкоштовно, звичайно. Ну, добре, пішов я. А ти спи побільше, Яго, вітаміни їж.
Василь узяв безсилу руку, потримав її у своїй, поцілував сором’язливо, поклав назад. Від місця дотику його губів розбіглися теплі хвилі, розбиваючи важку навалу похмурих думок на дрібні танучі частинки, як весняні струмки легко розмивають залежалі глиби снігу. «Дивно, що дотики красеня Грека несли із собою важкість, яку хотілося скинути, а зараз я відчуваю легкість і силу від поцілунку нічим не примітного випадкового знайомого, — подумала Яга. — Все ж він виявився молодцем, цей Василь! Не злякався, поліз на двох мужиків у чужому місті, врятував мене. І яким дивом він там опинився? Мабуть, хвилювався, стежив за мною, чекав біля кафе, потім під готелем. Прямо лицар якийсь провінційний… — Думки Яги, зазвичай уривчасті, набули іншого спрямування. Депресія розчинялася в цілющій енергії, що прибувала, життя знову сповнювалося сенсом. — Невже з мого противного носа вийде маленький і гарнесенький? Якщо так, то, справді, нема лиха без добра».
Останній липневий день був вітряним, накрапав дощик. Яга боялася, що дощ може змити тональний крем, яким доводилося густо замазувати жахливі синці на обличчі, які не встигли зійти, — останні сліди пластичної операції. Вона взяла друге дзеркало, задоволено поглянула на свій лівий профіль, потім на правий. Новий ніс, ще м’який, як пластилін, болісно реагуючи на найменший дотик, трохи набряклий, усе ж таки був набагато кращим, ніж колишній. Навпаки, отаке диво! — бездоганний зараз профіль став достоїнством, витонченим, ба навіть трохи кокетливим. Вона підібрала волосся, закрутила його високо вільним вузлом, не звертаючи уваги на окремі неслухняні пасма, закріпила лаком чубчик, мимоволі замилувалася витонченістю власної руки, яка стала ще тонкішою. На світло-бронзовому від пудри схудлому обличчі різкіше означилися вилиці, підведені вгору до скронь зеленаво-горіхові очі обведені природними тінями. «Якою я стала… благородною, чи що. Тепер мені, справді, підходить претензійне ім’я — Ядвіґа». Вона ще раз прискіпливо оглянула своє обличчя. Звичайно, ще не повністю зник набряк, та й синці трохи просвічують під макіяжем, але нічого не вдієш — треба виходити в люди. За десять хвилин призначена зустріч у кав’ярні, тій самій, де відбулося нещасливе знайомство з красенем Греком.
Троє чоловіків уже стояли в ажурному затінку розлогої липи, ховаючись від крапель дощу, що зрідка звіювалися з неба, перемовлялися і покурювали — колишній невдаха-аспірант, жорстокий приборкувач жіночих сердець, а нині сорокап’ятирічний учитель фізики; любитель бардівських пісень, із туманним минулим сорокарічний шкільний електрик; двадцятип’ятирічний Василь із Кіровограда, котрий приїхав вступати до магістратури.
Яга сповільнила крок, грубо притлумлене останнім часом самолюбство підскочило до оцінки «добре». Вона втерла сльозу, що була прохопилася, намагаючись не розмазати фарбу на очах. «Ці троє стільки зробили для мене, може, навіть люблять, кожний по-своєму… Тільки я не можу нікого полюбити — захоплююся спочатку, а потім просто використовую людей, хіба що намагаюся не мучити дуже. Проклята відьма сидить всередині, не дає любити, бути доброю, ніжною, жертовною».
— То що, заходимо?
Чоловіки здригнулися від несподіванки.
— Ну, ти козирна дівка, завжди підкрадаєшся, як привид, — Гриць потер перенісся. — Підемо, коли не жартуєш. От шельма, з такої пригоди вискочила, а тільки красивішою стала!
Фізик насупив брови. Йому не подобалися результати операції, яка наблизила своєрідне, ні на кого не схоже обличчя до загального стандарту. Ну, вибитого зуба, звичайно, потрібно було вставити, зашліфувати сліди побоїв, згоден. Але для чого носа переробляти? Особисто він волів би бачити Ягу колишньою, лише більш охочою до науки, звичайно. З такою гарнесенькою пичкою вона, мабуть, і думати забуде про навчання, буде грати очима направо й наліво. Ось цей парубійко, Василь, уже потрапив на гачок, напевне закохався. Чи не кожен день до неї в лікарню ходив. Звичайно, він не вчитель, не остерігається, що хтось побачить і щось не те подумає. Навіщо Язі такий молодий і завзятий? Їй зараз потрібніший досвідчений серйозний чоловік поряд, без всіляких дурниць у голові, здатний підтримати в житті, допомогти вступити до вузу. Загалом, треба натякнути цьому Васі при нагоді, що місце зайняте і слід рахуватися з правом першого.