Василь дивився на Ягу з тихим благоговінням. Він єдиний майже не пам’ятав її колишньою, у пам’яті виник яскравий образ, що нагадував запальну Кармен і водночас скорботний лик діви Марії. Він вгадував ці риси під кривавими побоями, під бинтами, спостерігав, як вони проступають день у день з набряків і синців. «Вона не дівчина, причому сталося це недавно, але не вчора ввечері. Ознак зґвалтування немає», — сказав тоді лікар. Та й нехай, що не дівчина, невелика втрата. Василя мучило одне запитання: хто ж він, той перший чоловік у її житті?
Яга посадила всіх за найкращий столик біля вікна, продиктувала замовлення новенькій офіціантці. Замовили кожен своє: фізик — коньяк, Гриць — незмінне пиво, Василь — горілку, а Яга — шампанське. Страви Яга вибрала найкращі — ікру, осетрину, «жульєн», «відбивні по-віденському». То нічого, що витратить усі зароблені нудною працею професорські долари! Жодних не шкода для людей, які не покинули у важку хвилину. Тільки вони знають, що сталося насправді, для решти спрацювала казочка про напад невідомих наркоманів. Алкоголь потрохи розв’язував язики, всі почувалися розкутіше, Яга насолоджувалася, спостерігаючи, як знайомо, смакуючи, сьорбає пиво Гриць, постукуючи в такт ледь чутній музиці, як фізик зайняв зручну позу римського сенатора, наче спостерігаючи за вирішенням цікавої задачі біля дошки, як надійно виглядають міцні Василеві плечі, затуляючи допитливі погляди. Вона все-таки трохи любить їх, кожного по-своєму, принаймні безмірно їм вдячна.
— Я хочу подякувати тобі, Василю, за допомогу й турботу про мою персону. Вам, Валерію Володимировичу, за все, що ви зробили для мене. Гроші я зароблю й поверну, не сумнівайтеся. Тобі, Гришо, особлива подяка за ножика. Ти теж допомагав, я чула, тільки подробиць не знаю.
— Багато базарити не буду, скажу одне — ти не бійся, Яго, красунчик цей блондинистий, кривдник твій, більше в Київ не поткнеться. Друзяка мій покумекав з ним по-свояцькому, він сам пернатий і півників любить, пояснив що до чого. А Грек, треба сказати, фуфлом виявився, сльозу пустив, дуже просив портрета не псувати. Та ми люди інтелігентні, правда, Валеро? Пінгвін, дружок його, п’ять штук зелених у дзьобику приніс, ми й відпустили обох. Летіть, голуби підбиті, до своєї Греції!
— Та досить тобі, Гришо. Їй зовсім не потрібно знати, що там було і як. Ти, Яго, маєш зробити правильний висновок із того, що сталося. Перестань заходити до таких «злачних» місць і не заводь випадкових знайомств. І взагалі, треба навчанням серйозно зайнятися. Адже ти здібна, можеш багато в житті досягти, треба лише працювати. До речі, ти нікому нічого не винна і можеш забути про підробітки, — фізик витяг із кишені конверта, стишив голос. — Тут дві тисячі доларів. Усе, що залишилося після розрахунку з Грицевими людьми і сплати медичних послуг. Це твої гроші, так би мовити, компенсація за моральні збитки.
Яга не знала навіть, що сказати. Дві тисячі з неба впали! Тепер можна до кінця року квартиру оплатити, купити, що заманеться, хоч у круїз податися!
— Дякую! Можна, я вас усіх поцілую?
Яга встала, обійшла кожного. Гриша поцілувався з нею тричі, по-своєму, Василь делікатно в щічку, а фізик — по-батьківському в чоло, обійняв поблажливо. Чоловікам стало ніяково. Чи не вперше кожен із них замислився над тим, з якої речі інші так гаряче переймалися долею дівчини? Яга порушила тривалу мовчанку.
— Піду кави замовлю.
За шинквасом працював Генчик. Яга сіла на стілець, подивилася, як він занервував, задзенькав посудом.
— То що, Генчику, не забув мене?
— Щось хочете замовити?
— Так. Чотири кави, будь ласка, за наріжний столик.
Генчик полегшено зітхнув і кинувся до апарату варити каву, а Яга поринула у спогади. Ось на цьому місці вона сиділа, слухала байки про закордон, пила коктейль, замовлений Греком. Хто міг передбачити у такому чудовому тілі таку підлу, жорстку серцевину? «І все ж таки, чому тоді стало так зле, накотилася раптова кволість, закрутилося в голові, безсилля якесь…»
— Ти тут питимеш чи віднести за столика?
Щось бармен дуже занервував. Яга згадала голос Грека: «Ач, кволою якою виявилася. Бо й доза була невеликою…»
— Зачекай, Гено, не смикайся. Скажи краще, що ти мені тоді у склянку підлив?
Обличчя бармена злилося з білосніжною сорочкою.
— Це не я. Грек сам підливав, коли ти до столика відійшла. Я хотів попередити, та не встиг, повір. Він тебе відразу поволік.
— Добре, Гено, повірю. А потім Грек не з’являвся?
— Його більше ніхто не бачив. Кажуть, розбірки з ним круті були, ледве втік. Може, через тебе?
— Багато знатимеш — швидко старим станеш. А ти з Греком давно знайомий?