— Десь із рік. Він наїздив разів два на місяць, сидів у нас, дівчаток вишукував для вербування. Обіцяв, як тобі, офіціантками там чи масажистками. Кілька дівчат повелося, поїхали, тільки більше їх ніхто не бачив. Катя казала, комусь із них листа вдалося передати, що загнали всіх у бордель, документи забрали, примушують працювати по-чорному, на порнуху знімають. Одну наче там убили чи що…
— Добре, Гено, минулося. Неси каву за стіл. А, до речі, що він мені підлив?
— Їй богу, не знаю! Мабуть, наркоту якусь. Я хотів попередити, але як? Грек поряд сидить, очима пропіка.
— Скільки я винна за каву?
— Ні-ні… Я пригощаю.
Яга не стала відмовлятися, нехай спокутує провину. Хоча, якщо відверто, звинувачувати доводиться лише себе саму.
До кав’ярні заходила «прикинута» публіка, дивна компанія за наріжним столиком підвелася, вийшла у вологий, теплий вечір, рушила нагору до скверу…
За годину, попрощавшись із чоловіками біля дверей квартири, Яга, важка від спожитого, швидко вмилася, шмигнула в ліжко.
«Не дуже вдалою виявилася ідея зібрати їх разом, тільки лобами зіткнула. Як добре вони спрацювали у справі з тим Греком — дружно, сміливо, в одному благородному пориві, як три мушкетери. Ще й бакси одержали, просто молодці! Звісно, я всім щиро вдячна і пам’ятатиму добро все життя, але при цьому зовсім не хочу виступити в ролі об’єкта, що провокує конфлікт. Лише Гриць знає своє місце. А фізик поводить себе, як мати-настоятелька з послушницею, наче якісь особливі права має на мене. Мабуть, думав зайти, залишитися… До початку занять ми не побачимося, він охолоне, заспокоїться — як з очей, так і з думок. От із Василем, можливо, зустрінемося набагато швидше — дві тисячі доларів, це, звісно, добре, просто чудово, але зайві гроші ще нікому не завадили. Піду знову пил витирати, чекати, раптом племінничок не вступить до магістратури, повернеться до себе в Кіровоград або, якщо вступить, то не вживеться з тіткою, і я знову знадоблюся?»
Яга солодко позіхнула, вмостилася зручніше. Яка це все-таки насолода — затишно вмоститися в чистому ліжку, дивитися на підсвічене ліхтарем темно-зелене мереживо акацій у відчиненому вікні, вдихати свіже, вмите дощем, повітря. Від тривалого перебування в товаристві трьох чоловіків, котрим вона, що там приховувати, звісно, подобалася, тіло наелектризувалося, сповнилося туманних бажань. «Може, тепер, коли ніс зробився таким гарнесеньким, мені поталанить зустріти достойного чоловіка і закохати його в себе? Він має бути розумним і вольовим, як фізик, своїм і ризиковим, як Гриць, відданим, надійним, як Василь. А ще, звісно, багатим, щоб крутився в бізнесі, і бажано, щоб… як цей підлотний Грек, зачаровував красою. — Яга спробувала уявити такий складний образ, вийшла жахлива істота, що гротескно поєднувала в собі хлопчика, що дзюрчить, і сьогоднішніх „трьох мушкетерів“. Яга засміялася. — І однаково, навіть з найкращим із чоловіків доведеться займатися сексом! Бути іграшкою в чужих руках, терпіти наругу над собою, стримувати лють, а наприкінці буде бридко смердіти риб’ячою лускою, смердіти чоловіком. Бр-р-р… — Ягу пересмикнуло. — Та вже ж ні! До біса ідеал, до біса секс! Треба будь-що не втратити шанс, заволодіти квартирою на Виноградній — це був би величезний успіх для початку самостійного життя. Тільки б Василь не зашкодив! Хай краще сам по-доброму поїде, не стає на шляху. По-злому з Василем не хочеться… — Сон ринув хвилями, думки вільно, як крила вітряка, крутилися в голові. — Адже це я перша придумала, надривалася на совість, старалася, підготовлювала професорку. А він приїхав на все готовеньке, коли в неї вже ідея сформувалася про те, що поряд треба мати надійну людину, котра насамкінець квартиру одержить у спадок. Якщо він заважатиме мені, то може захворіти, біднесенький, скажімо, під машину потрапити… Ні, Василю, вибач. Я не бажаю тобі лихого, але боротимусь до останнього…»
З цією думкою Яга й заснула.
Розділ 4
Яга ненавиділа натовп — виходила звідти знесиленою, знервованою, наче хто відшмагав її невидимими батогами. Однак пристойні речі можна було знайти лише на так званій товкучці — у звичайних магазинах майже нічого не було, у валютних — речі були такими ж, як і на базарі, лише дорожчими. Щільні ряди продавців концентричними колами огинали величезний стадіон, люди поволі просувалися живими коридорами, чманіючи від численних пропозицій та різноголосих закликів. На базарі можна було купити геть усе, від жіночої білизни до мікросхем. Продавці тримали товар на руках, розставляли його на коробках біля ніг, носили, поначіплювавши на жердину або клали на целофан прямо на землю. Меткіші стояли за дерев’яними прилавками, «найкрутіші» торгівці мали власні ятки й кіоски. Соня сама зрідка їздила по товар у далекі країни, працювала «на хазяїна», мала постійне місце в торговельному наметі.