— Тоді, Василю, се ля ві! Більше нічого не можу запропонувати. Цю квартиру я, очевидно, наймати вже не зможу, раз роботу втратила, до речі, втратила через тебе. Переїду знову на масив. А це далеко, хвилин сорок двома видами транспорту добиратися. Навіть випадково в дворі, як зараз, навряд чи зустрінемося.
Розмова скінчилася. Яга встала.
— Я додому піду. Пізно вже, спати хочеться.
Василь сидів, похиливши голову, спершись ліктями на коліна. При цьому його плечі здавалися ще ширшими. Яга раптом засміялася від дитячого бажання залізти на ці плечі і прокататися по двору «на копках», як кажуть діти.
— Смієшся з мене? — Василь підвівся, мов темна скеля в нічних сутінках.
— Не ображайся. Мені дурниця спала на думку, от я і сміюся.
— Що саме?
— Уявила, як ти мене на плечах по двору носиш, наче маленьку.
Василь присів навпочіпки.
— Залазь!
— Та я пожартувала.
— Залазь, кажу, не до жартів мені.
Яга пригадала, що одягла сукню прямо на голе тіло, коли пізно вже було відступати. Від усвідомлення того, що і Василь це завважив, настрій поліпшився, відчуття загострилися. Кілька хвилин Василь гасав темним двором у місячному світлі з Ягою на плечах, яка при цьому сміялася, лякаючи поодиноких перехожих. І тільки тоді, коли втомився, обережно опустив її на землю, затремтів від близькості дівочого тіла, яке снилося йому ночами.
— От, спасибі, догодив. Тепер мені, справді, хороший сон присниться!
— Якщо ще захочеш погарцювати у мене на спині — викликай. А сон тобі і без цього, напевно, непоганий би приснився.
Яга зупинилася, різко обернулася.
— Чому ти так сказав?
— А як же… Я не сліпий. Поки ми тут розважалися, світло в твоєму віконці засвітилося і знову погасло. Напевне, не одна спатимеш. Посварилися, чи що?
Яга сердито примружилася.
— Я тобі, Васильку, дуже вдячна за допомогу і дружні стосунки, проте у моє особисте життя лізти не дозволю. Бач, слідопит знайшовся!
— Я не лізу, не сердься. Тягне мене до тебе дуже, від цього й шаленію. Цікаво хоч одним оком глянути на твого хлопця.
Язі знову стало смішно. Треба б цього Василя ще трохи «накрутити», нехай тітку вмовить, що не справляється сам із прибиранням. Головне — зачепитися, хоча б раз на тиждень приходити. А там ще подивимося, кому квартира дістанеться.
— Та добре! Я вже говорила тобі, що коли чогось дуже захотіти, неодмінно вийде саме так. Ходімо, подивишся, з ким я сплю. Тільки тихо.
Василь був тренованим хлопцем, одним духом піднявся на четвертий поверх, але коли навшпиньки слідом за Ягою, в темряві підходив до ліжка, де вочевидь хтось спав, серце закалатало в грудях, ніби після стометрівки. Яга увімкнула настільну лампу, Василь отетерів, побачивши в ліжку оголену Оленку, напівприкриту простирадлом і довжелезним сплутаним волоссям. Сонна німфа не прокинулася від світла, лише повернулася на бік, пробурмотіла щось нерозбірливе. Яга посміхнулася.
— Все, Василю, йди. Пізно вже, спати хочеться.
— Знову ти мене «наколола»! Добре, Яго, добраніч. Кажеш, бачитися ми можемо лише у тітки?
— Сто відсотків.
— Тоді, гадаю, скоро побачимося. А поцілувати тебе можна?
Яга заперечливо хитнула головою. Досить із неї поцілунків на сьогодні! Але тут-таки передумала — потрібно закріпити успіх, щоб Василь ще завзятіше умовляв професорку. Вже у дверях, коли пізній гість переступив поріг, Яга затримала його руку дотиком, обняла, поцілувала в шию трохи нижче потилиці, з насолодою пропустивши через себе чуттєвий імпульс від його напруженого тіла, підштовхнула легенько вперед і зачинила двері. Вона вже не сумнівалася, що кіровоградець теж у неї на шворці. Навіщо він потрібен надалі, ще незрозуміло, а поки нехай грає роль «перепустки» до професорської квартири. Яга заснула з посмішкою, уявляючи очманілий вираз обличчя Василя перед зачиненими дверима, пригадуючи веселе пустотливе катання на його плечах темним двором у магічному сяйві місяця.
Яга прийшла до матері забрати деякі речі перед новим навчальним роком. У квартирі вже ніщо не нагадувало про те, що вона там колись жила. Соня і Вовчик зі своїм складом і самі ледве вміщалися в тісних кімнатках. У шафі, щільно спресовані, мов у речовому мішку, лежали всі її речі: від зимового пальта до торішніх зошитів. Соня почувалася ніяково і тому надміру метушилася.
— Я все докупи склала, донечко, щоб нічого не загубилося в нашому розгардіяші. Вова обіцяє скоро владнати питання з квартирою, але дружина не дає згоди на розлучення, то так і живе на дві домівки. Ти, звичайно, можеш перейти до нас будь-коли, місця завжди вистачить.