— Ти ж так розчулювалася, картинки малювала — ніжки пухкенькі, щічки, ямочки, кучерики.
— Так, на Юльку приємно з боку подивитися, просто янголятко. Я погратися з нею можу півгодини, на гойдалці погойдати, і тільки. Не хочу ніяких дітей! Я в ліжку люблю поніжитися, в тиші помріяти, за мольбертом посидіти, за піаніно. Не знаю, що робити! Дуже мамі боюся казати, вона мене вб’є.
— А нащо маму вплутувати в цю історію? Треба до лікаря піти, взяти направлення і зробити аборт.
Обличчя в Оленки витяглося, очі миттю наповнилися слізьми.
— Який ще аборт? Не хочу. Це ж боляче, страшно.
— Лєно, вибору немає — або народжуй, або аборт.
— Ягусю, ти все знаєш про трави, про усякі методи нетрадиційні читаєш. Може, є якийсь інший спосіб? Наприклад, випити якого-небудь зілля, і воно зірветься або розсмокчеться само по собі.
— Не знаю я нічого, Лєно. Справді, є зілля, яке допомагає в таких випадках. Але треба знати склад, пропорцію, дозу. В книжках про таке не пишуть, це усно передається знахарями, з покоління в покоління.
— Що ж мені робити? Остання надія була на тебе!
Сльози рікою полилися з блакитних очей, ніс почервонів, волосся, заплетене в тугу косу, не прикрашало Оленку, вона зробилася негарною, схожою на ображену безпорадну вівцю.
— Перестань ревіти, слізьми лиху не зарадиш. Гаразд, якщо ти однозначно вирішила не народжувати, давай спробуємо. Завтра придумай, що сказати мамі, і до мене — на цілий день. Підемо на Бессарабку, там у бабів, які травами торгують, може, щось і випитаю.
Яга поспішала додому, знемагаючи від вантажу, лаючи себе за те, що взяла забагато речей. Вона дісталася дому, коли дванадцятої ще не було, проте довготелеса постать уже чекала на неї біля під’їзду.
О цій порі людей на базарі було значно менше, ніж завжди. У найдальшому кутку, за прилавками, де продавали квіти, стояло кілька бабусь зі своїм непоказним товаром, розкладеним у полотняні мішечки або жмутиками і купками просто на газетах. Оленка навіть не підійшла до них. Зупинившись біля відра з розкішними трояндами, Оленка спершу трохи збентежено спостерігала, як Яга про щось шепотілася з бабусями, а потім так захопилася розмаїттям фарб серпневих квітів, що опам’яталася лише тоді, коли подруга торкнулася її ліктя.
— Пощастило тобі, Лєно! Все дістала, і трави, і рецепт. Гарантії стовідсоткової не дають, але сказали, що багатьом допомогло.
— Ти моя рятівниця! Мені обов’язково допоможе, просто не може не допомогти. Бог не допустить моїх страждань, я знаю.
— Краще не згадуй Бога в такій небоговгодній справі. Ходімо швидше, чого ти на квіти витріщилася?
— Я уявила, як напишу олією велике відро троянд, коли все минеться. Ні, троянди у відрі — це трохи вульгарно. Я напишу ціле відро ось цих чудових айстр!
Яга лише похитала головою, потягла подругу до виходу.
— Якщо і Юра такий божевільний художник, як ти, то я собі уявляю, як ви удвох відлітаєте, забувши, що від польотів діти з’являються.
Вдома, доки Оленка дивилася телевізор, Яга чаклувала над каструлями. Кімната наповнилася густим духом розпарених трав, запахло степом дитинства, чарівним будинком баби Олі, запахло чаклунством і трохи злочином. Яга намагалася розібратися в асоціаціях, що ж такого злочинного в її діях? Начебто нічого, тільки добро. Гидкий настійливий голос у телевізорі заважав зосередитися.
— Лєно! Вимикай телек і йди у ванну, паритися. Набери води якомога гарячішої, тільки не повну ванну, а по пояс, зрозуміла?
— Зрозуміла. Чого кричати? Можна я туди журнальчика візьму почитати?
— Можна, бери. Тобі там години півтори сидіти доведеться.
Оленка попленталася у ванну, а Яга і сама не розуміла, чому так нервується. Якби була жива баба Оля, вона розказала б їй, як треба все зробити правильно, щоб отримати бажаний ефект. Хто його знає, що це за бабця на Бессарабці? Може, шарлатанка якась, сама до пуття не знає, скільки чого потрібно. Яга злила всі відвари в одну каструлю, поставила її на водяну баню, сіла в крісло, заплющила очі.
У ванній мирно шуміла вода, справжньою насолодою було вдихати знайомі пахощі степу. «Бабо Олю, допоможи, навчи мене, — попросила Яга в думках. — Хоча б знак якийсь подай, чи правильно я все роблю?» Відповіді не було, баба Оля не з’явилася в залитій сонячним світлом кімнаті, як колись, уночі, в таємничому місячному сяйві, тільки із глибин свідомості, мов бульбашки з темного мулкого дна озера, виникало відчуття заборони того, що вони зібралися робити. Яга розслабилася зовсім, уявила собі бабцю на базарі, постаралася пригадати кожне слово, побачила, як вона, Яга, кидає жмутики трав у окріп, у чаклунське вариво, призначене для магічного позбавлення Оленки від її вагітності без болю і страху. Майже всі трави були їй відомі, окрім однієї — кореня-підривника, так його назвала бабця. І дала його трішечки, мабуть, дуже сильну дію мав цей корінь. Яга побачила внутрішнім зором, як вона встає, наливає повний глиняний кухоль відвару, дає випити розпареній, розімлілій Оленці. Минає час, Оленка стає млявою, геть червоною від жару, проситься вийти, але Яга не пускає її, приносить іще один кухоль, примушує випити до самого денця. Ще через кілька хвилин Оленка, зависнувши на її руці, хитаючись від запаморочення, насилу дістається ліжка, засинає. Яга схиляється над нею, шепоче якісь слова, водить руками над головою, над животом. Наче все добре, Оленка спить собі спокійно, гаряча й спітніла, а в організмі вже почався невидимий процес відторгнення небажаного плоду кохання двох екзальтованих художників. Дихання сплячої стає тихим, ледь чутним, обличчя спокійним, дуже блідим. Яга підходить, відгинає край ковдри, щоб побачити, як вийде назовні отруєний мертвий зародок, і німіє від жаху. Оленка лежить в калюжі яскраво-червоної крові, кров прибуває, щосекунди її стає дедалі більше…