Яга підскочила, немов її вдарило струмом, ухопила каструлю, обпікаючи пальці, вилила все геть. Зайшла до ванної. Розпарена, рожева Оленка підвела голову від журналу.
— Як довго! Я вже тут розплавилася.
— Вилазь, Лєно, нічого ми робити не будемо, дуже небезпечно. — Яга вийшла, залишаючи без відповіді численні запитання і докори.
Подруга пішла додому ображеною і дуже засмученою.
— Тепер через тебе доведеться мамі розповісти. Що буде, я навіть не уявляю!
— Виженуть із дому, до мене приходь жити, — байдужим голосом відповіла Яга, зачиняючи за нею двері. Вона не любила легкодухості в людях і ніколи таким не співчувала. Все, досить на сьогодні чужих проблем. Треба відпочити, налаштуватися на завтрашній день, на мрію свого дитинства.
Професорка, чи зосліпу, чи з неуважності, навіть не завважила змін у зовнішності своєї юної служниці, що було дуже до речі — не треба було пояснювати, що й чому. Човгаючи ногами, тяжко зітхаючи час від часу, вона відразу затягла Ягу на кухню, попити чайку й побазікати.
— Пощастило мені на старості, хоч помру не на самотині. Все-таки не чужа людина очі мені затулить і поховає. Звичайно, з появою в домі мужчини виникли деякі незручності, але, з другого боку — це такий стимул! До речі, Василь так мені мого другого чоловіка нагадує, що я інколи тридцятиліткою почуваюся.
«Добра собі дівчина! У тридцять років вже старість починається», — подумала Яга, з цікавістю прислухаючись до монологу.
— Заходжу вранці до ванної, а там шкарпетки чоловічі сохнуть, в коридорі черевики стоять. Вранці він голиться, а я, стара дурепа, все шукаю привід, щоб повз відчинені двері пройти, помилуватися ним. А як він підлогу миє — просто чудо! Майже голий, в одних шортах, босий, ноги мускулисті, біцепси так і грають. Ах, скинути хоча б пару десятків років!
Професорка мрійливо зітхнула, долила собі ще чайку. Яга кивала, ввічливо посміхалася, не піднімаючи повних осуду очей від чашки. «Бач, стара розпусниця, це ж треба таке! Молодого їй подавай, голого, з біцепсами. Стара виварка».
— Щоправда, дрібні предмети йому довіряти не можна — кілька разів фотографії впускав із рук, чашку розбив старовинну, ще батькову. Та й працює він зараз багато, іспити складає. Тому я знову, Яго, потребую твоїх послуг. З тяжкою роботою Вася справляється чудово, а от з роботою, яка вимагає акуратності і скрупульозності, — значно гірше. Йому вчитися треба, а не господарством займатися. Я думаю, тобі не важко буде приходити раз на тиждень? Не має значення, в будень чи у вихідні. То що, дружок?
— Я взагалі не проти, тим більше, що коли приходити у вихідні, це не заважатиме навчанню. А як тепер буде з оплатою?
Професорка відхилилася назад, закотила очі, зітхнула.
— З грошима у мене зараз негусто. Хоч Василь і купує дещо, картоплі з дому мішок привіз, горіхів, яблук ящик, проте витрати значно зросли. А прибутків не передбачається… Мені, на жаль, довелося цього року вийти на пенсію — здоров’я не дозволяє лекції читати. Репетиторство, звичайно, не кину, буду, як і раніше, абітурієнтів готувати до вступу, зі старшокласниками хімію підтягувати. Але прибутки значно зменшаться. Тому, Ядвіґо, хоч і полюбила я тебе всією душею, але більше, ніж по п’ять доларів за кожне прибирання платити не зможу. Отже, вирішуй сама.