— Якщо ти проти, скажи. Я не хочу, щоб тобі було неприємно.
— Ясно, що проти, але якщо ти поставив таку умову…
— Не може бути ніяких умов, якщо ти не хочеш.
Василь провів рукою по її волоссю, по плечу, обвів голублячим поглядом її всю і… відійшов. Яга несподівано відчула себе обділеною чи навіть ошуканою. Вона опустила очі, щоб не виказати розчарування, вхопила ганчірку і почала старанно витирати скляні дверцята.
Василь розповідав:
— Ти знаєш, напевне, що Сталін знищував так званих ворогів народу. Мій дід, мамин і тітчин батько, був чекістом. Взагалі, наскільки мені відомо, увесь цей величезний будинок був заселений співробітниками НКВД. Їх, звичайно, теж саджали. Ніхто не почувався у повній безпеці, навіть ті люди, які, власне, були виконавцями: арештовували, катували, розстрілювали, конфісковували майно. Серед виконавців теж проводили «чистки», щоб увесь час тримати у страхові, в напруженні. Бабуся розповідала, як тривожно було ночами, як прислухалися всі, коли біля під’їзду зупинялася машина, «чорний воронок», і напружено очікували, чи не біля їхніх дверей зупиняться кроки? Дід ніколи не розповідав про свою роботу, але те, що багато з цих речей належали репресованим — факт. Мама, коли їхала звідси, не взяла нічого, говорила, що не хоче ані нитки, заплямованої чужою невинною кров’ю. Не знаю, чи є на них кров, а от сльози і прокляття — це точно. Мама майже не пам’ятає батька, а тітка Женя на п’ятнадцять років старша, все пам’ятає, пишається, береже пам’ять про нього.
Яга мовчала. Страшною виявилася історія симпатичних дрібничок. Вона провела пальцем по триярусній вазі для фруктів із ніжкою у вигляді пастушка і пастушки. Тепер зрозуміло, звідки в скромній сім’ї вихідця з кіровоградського села коштовні речі з дворянських сімей. Сльози і прокляття колишніх власників не впали негативною енергією на невинну голову юної покоївки, можливо, лише тому, що вона милувалася їхніми речами, берегла, навіть жаліла певно мірою, особливо ляльок.
— Дід твій легко помирав? — запитала Яга.
— Помер від раку. Бабуся говорила, що дуже довго мучився.
— Тітка, може, теж щастя не знайшла, бо жила під прокляттям власників цих речей. Трьох чоловіків не втримала, і дітей Бог не дав. Так ти, виходить, онук чекіста?
— Виходить, що так. То що це змінює?
— Кажуть, гріхи батьків переходять на дітей до сьомого коліна.
— Отже, перейшли й на мене. А ти звідки знаєш про гріхи та прокляття?
— Літературою цікавлюся з цієї теми.
— Жаль, прабабця моя вмерла. Багато могла б розповісти. Вона до церкви ходила, обряди різні пам’ятала, трави збирала. Ні мама, ні бабуся цим ніколи не цікавилися. Може тому, що часи були такі, людям партійним і близько не можна було підходити до церкви чи до знахарок.
— Я теж таку жінку знала, але не встигла перейняти науку.
— Облиш, темне це діло, до добра не доведе.
— Та це вже — моя справа.
Яга замовкла, швидко закінчила роботу і пішла додому до приходу професорки. Василь ходив за нею, наче прив’язаний, але так і не наважився поцілувати. Лише напросився провести додому.
— Я сама чудово знаю дорогу, на вулиці сонечко. Тобі вчитися треба, магістре.
Яга не мала ані найменшого бажання з’являтися на людях з Василем. Не варто давати ні йому, ні будь-кому іншому приводу думати про них, як про щось єдине. Василь — сам по собі, Яга — сама по собі. Дуже вже не схожий був Василь на образ того чоловіка, якого вона подумки уявляла поруч із собою. Уявний Він має бути кращим, достойнішим за неї. Він повинен піднімати її до свого рівня, доповнювати, удосконалювати, вчити життя, а не навпаки. Під улюблену кав’ярню, наприклад, Він під’їде на розкішній іномарці, однаково легко зможе спілкуватися і з офіціанткою, і з хлопцями-рекетирами, і з партнерами по бізнесу.
Цієї ночі Яга спала неспокійно, плутані сни напливали один на одного різнобарвними розпливчастими картинками. Під ранок вона прокинулася від тривожного місячного сяйва, яке лилося у відчинене вікно, встала, щільно запнула штору і заснула спокійно. Їй снився квітучий луг із травою до пояса, Василь у траві, без сорочки, з рельєфними біцепсами. Напевно, таким його бачила у ванній професорка, і Язі він таким подобався. Василь взяв її за підборіддя, подивився у вічі. Яга навіть заплющилася, так хотілося, щоб він її поцілував. Василь поцілував, і це було чудово!
Навчання тривало вже місяць. Яга марнувала багато часу на дорогу, сумлінно вчилася, вела своє маленьке домашнє господарство. З Оленкою вони продовжували товаришувати, але стосунки стали холоднішими. Оленка, вочевидь, так і не пробачила до кінця подругу за те, що та відмовилася допомогти зірвати вагітність «найлегшим і безболісним способом», довелося все розказати мамі, витримати скандал, пройти через страшну процедуру аборту. Щоправда, лікарю заплатили, і операцію зробили під загальним наркозом, але однаково було страшно, й після операції трохи боляче. Мама-завуч заборонила товаришувати з Ягою, вважаючи її причиною всіх нещасть, Юрі було заказано з’являтися на очі. Не рідну ж дитину, справді, звинувачувати! Це погана подруга намовила та хлопець легковажний звабив наївну дівчинку. Оленка намагалася всидіти на кількох стільцях: і мамі догодити, і з Ягою не поривати стосунків, і з Юрою часом зустрічатися. У вихідні, коли Яга йшла на роботу, Лєна з Юрою усамітнювалися на кілька годин, однак їхні колишні романтичні стосунки затьмарилися — вона боялася маму, боялася знову завагітніти, він з головою поринув у студентське життя, шкільне кохання дещо зблякло, втратило колишню чарівність.