Выбрать главу

— Невже тебе не хвилює, що квартира твого дідуся може дістатися якомусь алкоголіку?

— Не хотілося б, звичайно…

— Тоді треба щось робити! Тітка сама мені говорила, що збирається саме тобі цю квартиру залишити, хоче, щоб ти одружився, доглядав за нею разом із дружиною.

— Довго їй доведеться чекати.

— Чому? Тобі вже двадцять п’ять років, скоро буде двадцять шість. Одружуватися пора.

— Треба почекати ще два-три роки, а може, і більше…

— Вона може будь-якої миті на той світ відправитися і… будеш ти, Васильку, в гуртожитку кукурікати.

— Значить, така моя доля.

Яга дедалі більше сердилася — який він інертний, пасивний! Потрібно за будь-яку ціну розтормосати ледачого спадкоємця — нехай підійде, візьме за руку, може, тоді кров заграє і голова почне краще метикувати? І тільки вона подумала про те, що зараз настав зручний момент спіткнутися якомога переконливіше, як нога раптом сама підвернулася, і Яга впала на коліно.

— Ой!

— Допомогти?

Яке нахабство, навіть рук із кишень не витяг! Яга сама піднялася, шкутильгаючи, підійшла до світлого кола під ліхтарем. Знову коліно! Колготи порвані, шкіра зідрана, все брудне.

— Жаль стало сусідці склянки паршивої!

— Що?

— Та пошкодувала віддати мені те, про що професорка говорила. Згадує мене зараз «незлим тихим словом», тому я і впала на коліно. У мене прикмета точна.

— Та в тебе кров!

Нарешті, зволив підійти ближче.

— Спирайся на мене! Іти можеш?

— Можу.

Яга із задоволенням сперлася на Василеве плече, майже повисла на ньому, і раптом злетіла угору.

— Не можу після того випадку бачити твою кров спокійно. Тому не смикайся, не обурюйся — я тебе на руках понесу, тим більше, якийсь десяток кроків залишився.

Яга і не обурювалася. Так приємно, коли тебе на руках носять, та ще й лагідні слова говорять. До того ж, темно, ніхто не побачить, що це не уявний супермен, а просто Василь.

— Ти й на четвертий поверх будеш мене тягти?

— Спробую.

Яга навіть і не думала заперечувати — нехай надривається, коли взявся. Та з Василем нічого не сталося. Доніс її до дверей, поставив на підлогу, почекав, поки вона їх відімкне, знову підхопив на руки і посадовив у крісло.

— Командуй, що принести. Лікувати тебе буду.

Будь ласка! Яга дозволила зняти із себе пальто, черевики, навіть подерті колготи. Підказувала, де взяти перекис водню, вату, настоянку календули.

— Може, зеленкою краще?

— Не треба, зеленкою мене тільки в дитинстві мазали.

— У тебе і зараз дитинство.

— Чому це?

— Тому, що ти тільки виглядаєш дорослою, а поводишся, мов дитина. Та добре, перша допомога надана. Я пішов.

Він і справді був зібрався!

— Вже йдеш?

— Тільки не кажи, що мрієш, щоб я залишився.

— Не кажу. Просто… чаю хочу, — Яга з удаваною безпорадністю подивилася на заліплене пластирем коліно.

— Добре, зроблю тобі чай.

Василь заходився порядкувати біля плити, заварив чай, зробив бутерброди. Яга сиділа на ліжку, закутана в ковдру, вмита, в квітчастій байковій сорочці, і почувалася на вершині блаженства. Їй раптом пригадалася загальна улюблениця, красуня Оленка з дитячого садочка, і своє вперте бажання бути схожою на маленьку розбійницю, а не на добру казкову принцесу. Нині вона на якийсь час саме й стала гарненькою вередливою принцесою, з якою носилися, мов з писаною торбою. Попили чаю, і Василь знову почав збиратився додому. Який же він усе-таки дивний! То цілуватися лізе, а зараз, коли виникла така сприятлива ситуація, навіть близько не підходить. Тепер було б дуже доречно наблизити його до себе, адже в будь-який момент у професорській квартирі можуть настати вирішальні події. Яга без запрошення не зможе навіть носа туди поткнути. Вона прийняла звабливу позу, обіперлася на руку, нахилила голову так, що волосся довгими хвилястими пасмами лягло на плече, зиркнула лукаво.

— Василю, підійди на хвилинку, хочу щось у тебе запитати.

— Я і звідси чую, не глухий.

Що, з’їла? Язі зробилося гидко від своєї власної поведінки. Докотилася, вульгарно зваблює кіровоградського аборигена, а той упирається! Вона аж підскочила, промовила сухо, дивлячись у стелю:

— То бувай. Будеш іти, добре зачини двері, щоб я вже не вставала.

— Бувай. Лікар сказав, якщо тітці погіршає, доведеться госпіталізувати. Тоді тобі не треба буде приходити наступної неділі. Попереджаю, щоб потім не ображалася.

— Зрозуміло.

Двері зачинилися, Василь не затримався біля дверей і на хвильку. То й нехай! Яга скрутилася калачиком, затисла в кулаці край ковдри. Зараз вона почувалася маленькою дівчинкою, яка заблукала в лісі. Ліс ставав дедалі похмурішим, темнішим, густішим. Яга заплакала, спочатку тихенько, потім дужче, схлипуючи. Може, він ще не вийшов з під’їзду і вона встигне гукнути, щоб повернувся? Як навіженна, Яга підхопилася з ліжка, підбігла до дверей, розчинила їх і майже налетіла на Василя, зойкнувши від несподіванки.