— Добре, можеш не відповідати. Назвемо цю уявну партнерку Аллою. Була така товстуха в садочку, яка мене діставала. Не заперечуєш?
— Мені байдуже, що ти там вигадувати збираєшся, — Василь відчинив двері, озирнувся від порогу. — Я не думав, що ти така…
— Яка?
— М’яко кажучи, жорстока.
— То тепер будеш знати. Іще багато чого цікавого дізнаєшся, якщо будемо зустрічатися у майбутньому.
— Якщо?..
— Все, Василю, йди! Голова вже з ранку болить, а ще уроки треба робити, завтра день важкий. І взагалі, я незабаром можу бути дуже зайнятою, фізик пропонує знову взяти участь в олімпіаді. Тому не ображайся, якщо не дзвонитиму тижнів два чи три.
— Не смію заважати. Пробач, коли що не так.
Василь пішов, не те що грюкнувши дверима, а зачинивши їх за собою з такою силою, що затремтіли стіни. Дочекавшись жаданої свободи, Яга, замість того, щоб радіти або принаймні зітхнути полегшено, гірко проплакала півгодини, невідомо чому.
Дні летіли, мов листя в листопаді. Фізик, незважаючи на відмовки, все-таки виставив її для участі в олімпіаді. Цього разу Яга не змогла піднятися вище третього місця, не виправдала надій і була змушена працювати вдень і вночі, надолужуючи матеріал, пропущений з інших предметів. За три тижні вона так скучила за Василем, що більше не могла змушувати себе гордо чекати, доки він не витримає і прийде першим. Прокинувшись одного недільного ранку, коли не треба було нікуди бігти й поспішати, вона зрозуміла, що найбільше на світі хоче негайно побачити Василя, і таки зателефонувала і неймовірно зраділа, почувши у трубці чоловічий голос.
— Привіт, це я. Не заходиш, зовсім про мене забув. Як справи? Як почуває себе Євгенія Іванівна?
— Все нормально. Вже учнів приймає.
— Я рада. У мене час вільний з’явився, прибирати не треба приходити?
— Зараз запитаю.
Яга чула, як Василь перемовляється з тіткою, тому відповідь була їй відома ще до того, як він промовив:
— Ні, не треба поки що, справляємося. Сусідка допомагає, твою роботу безплатно робить.
— Бідна, так їй жаль зі скляною цяцькою розлучатися!
— Ти нічого не хочеш більше сказати?
— Ні, а ти?
— Тоді, до побачення.
Василь першим поклав слухавку. Ну, це вже занадто! Яке хамство, як він може поводитися так після всього, що було між ними? Яга знову набрала номер.
— Виховані люди трубку першими не кладуть.
— Вибач. Я почекаю, поки ти покладеш першою.
— Я згадала, що ще хотіла сказати.
— Невже?
— Давай погуляємо сьогодні ввечері?
— Із задоволенням, якщо не жартуєш.
Вони гуляли темними морозним вулицями, розмовляючи на абстрактні теми, на чималій відстані один від одного, мов чужі, доки Яга геть не змерзла у своєму куцому пальтечку. Василь довів її до під’їзду.
— Як ти думаєш, сусідки надовго вистачить?
— Навряд, до першої розбитої чашки. Вона починає вже набридати тітці своїм безупинним базіканням про дочку та про онуку. Мені зайти чи не треба?
Яга відповіла не відразу, намагаючись зрозуміти, чи витримає її гордість байдужість, з якою прозвучало запитання, після того, як майже годину довелося мерзнути до посиніння, марно мріючи почути, як він скучив за нею, як любить її, блаженно зануритися в лагідне тепло його тіла. Гордість вимагала відмовити.
— Мабуть, не треба. Я погано почуваюся.
— Що, захворіла?
— Нічого серйозного, звичайне нездужання, як буває у жінок.
— А ти, дивлюся, сприймаєш мене тільки як жеребця. Зустрілися, перебули ніч і розбіглися, доки знову не припече, вибач на слові. Та добре, на нема і суду нема. Дзвони, коли нездужання минеться і виникне потреба в моєму товаристві. Я тут внизу постою, доки піднімешся.
Яга трималася з усіх сил, щоб не заплакати від досади, не виявити слабкість, не покликати його, коли бігом піднімалася темними сходами. Звісно, вона збрехала, ніякого жіночого нездужання у неї не було, хоча давно вже мало бути. Коли безрезультатно минуло ще кілька днів, а вранці почало нудити, вона зрозуміла, що справи її кепські. Спосіб, який вона не ризикнула випробувати на Оленці, Яга без вагань випробувала на собі. Калатало серце, болів живіт, боліла голова, але очікувані бурі плями на білизні так і не з’явилися. Коли Василь за два тижні все-таки прийшов без запрошення, як винуватець, покірливо запитав, чому так довго не дзвонила, простяг їй три бордові троянди, поховані разом з опадаючим аспарагусом у холодній блискучій фользі, Яга навіть на поріг його не пустила. Зміряла зневажливим, повним крижаного презирства поглядом, грюкнула дверима перед його носом, так і не взявши квітів. Не зрозуміло, що розлютило її сильніше: зроблений без смаку букет, запізнілий візит чи життєрадісне обличчя винуватця всіх її бід. Тільки нікчемна людина, цілком позбавлена гордості, могла після цього повернутися. Василь не повернувся, та Яга його більше й не чекала. Секс, навіть такий чудовий, знову обернувся лихом. Отже, його взагалі треба викреслити з життя. Скоріше б тільки позбутися цієї вагітності, назавжди забути професорку з племінничком, переїхати жити ближче до школи, і далі товаришувати з Оленкою, серйозно готуватися до іспитів і вступу до інституту — ось і все, що потрібно. Зберігаючи повну таємницю, ні з ким не порадившись, Яга пішла в жіночу консультацію.