Не те Велз. Він, як і його Клейтон, певний, що «життя є царство сили», взяти хоча б його «The Fools of the Gods» (Їжа богів), «Tona Bungay» (Тона Бенге) або «The Invisible Man» (Чоловік-Невидимка) — і можна цього переконатись. І от у цім оповіданні отой слабенький плохенький учитель, що не зумів як слід «появитись», має всю його цілковиту, абсолютну зневагу. З яким презирством говориться про чоловіка, що «уникав спорту й провалювався на іспитах». (Спорт, звичайно, на першому місці).
Клейтон просто каже — і всі мовчки погоджуються, — що отакого живого чоловіка він просто випхав би з хати. За що? За те, що він плебей? Ні, за те, що він плохута. За те, що він слабий.
Етика буржуазних оповідань, видно, немало змінилася з 1895 року. З Комбо Картера Джек Лондон зробив би щось на штаб «Морського Вовка» абощо, якби він йому потрапив під перо.
Ми бачимо, отже, куточок авторового світогляду позначився, непомітно для нього, у зовсім несподіванім місці. Визначити ж увесь авторів світогляд на підставі одного оповідання немає, звичайно, ніякої змоги —для цього треба було б поплутати — (справжній) авторів світогляд (ідеологію автора) з підсунутою читачеві мораллю і таким чином пошитися в дурні, попавшись на гачок авторові, ше й буржуазному.
Цей аналітичний етюд, як і попередній, має власне практичне завдання, а саме — показати, як будуються в західній літературі оповідання. Я не мислю собі ніякої науки без зв'язку з продукцією, в данім разі літературною. Наша майже дикунська відсталість у справі тектоніки фабули потребує хірургічних операцій над західньою літературою, щоб полегшити нам поступ літературної техніки.
Але ми не менше відстали і в справі «ідеологічній». Захід-ньоевроиейський письменник уміє підсунути читачеві свої висновки незрівняно краще, ніж наш свої. А проте, наша мар-ксівська філософія під усяким поглядом має «вищу структуру» від буржуазної.
Причина цьому гріхові в галасі вульгаризаторів, що не вміють одрізнити мораль від авторового світогляду і на цій підставі вимагають від молодих письменників, щоб вони давали «мораліте». Це породжує, з одного боку, казенну [29][29] халтуру, а з другого — ліквідаторство. Трудно й рішити, що гірше.
Отже, наша аналітична робота може в деякій мірі прислужитись до вияснення принципів аналізи й «ідеології» автора, його світогляду. Дозволимо собі встановити декілька тез.
1. Філософське «я» автора, його світогляд знаходиться не з одного твору, азусіх, принаймні з кількох його творів. В противному разі можна прикро схибити, взявши, приміром, Велза за містика на підставі хоча б наведеного оповідання.
Приступаючи до аналізи «ідеологічної», треба всампе-ред виділити «мораль», чи висновки, що автор підсуває читачеві од верто, в формі найчастіше тверджень, як-от у байкарів, казенних письменників тощо.
Там, де такої морали немає, треба виділити «ситуаційні» висновки, що читач робить сам. У цім оповіданні — «не жартуй з духами». В оповіданні «Червоний Вартовий» на рифі» — «злочинця карає суспільство, а коли ні, то господь Бог».
Грубою помилкою було б негайно ідентифікувати ці висновки зі світоглядом автора. Частіше їх доводиться ідентифікувати з світоглядом редактора, а то й видавця, а часто й просто Мар'ї Алексєвни. Світогляд автора знаходиться старанною аналітичною роботою над усіма його творами і сучасною йому творчістю інших. В данім оповіданні куточок світогляду визирає з-під відношення автора до кволих людей.
Знайти справжній світогляд автора, аналізуючи тільки його твори, — справа дуже нелегка, а подекуди чисто неможлива. Приміром, А написав казенне оповідання, який справжній світогляд А?
Існує ще одна категорія соціологічної аналізи — це, взявши всі події твору за даний історичний факт [30][30], за вірне дзеркало суспільного життя, робити висновки історично-соціологічного характеру про життя такої-то епохи, про її про-дукційні відносини і їхню надбудову. Ця н а й в а ж н і ш а категорія аналізи змісту, по-перше, має актуальне значіння головне для минулих часів (де бракує інших даних), по-друге, неможлива без попередньої аналізи типів 1, 2, 3, 4 — бо треба попереду зробити «поправку» на суб'єктивність автора. Ця категорія становить переважний об'єкт історії літератури, а не критики, бо критиці звичаєм бракує для цієї роботи достатнього «віддалення» — історичної перспективи.
29
Один товариш, що ласкаво згодився прочитати перед друком цю статтю, водрузив над цим словом знак запитання. Відповідаю на цей знак запитання. Слово «казенний», ужите щодо літературного твору, означає: «такий, що іде за буквою, а не за змістом якоїсь теорії, в радянських умовах за буквою марксизму (і часто проти його змісту)». Так, коли хтось, базуючись на тезі, що ми перебуваємо в стадії будування соціялізму, став би говорити, що ми, отже, зовсім і цілком позбулися бюрократизму, хабарництва, темноти, той був би казенний письменник і об'єктивно відограв би контрреволюційну ролю.
30
А робити це можна тільки тоді, коли абсолютно бракує інших даних для тієї епохи. Як «дзеркало життя» література дуже непевна річ. Див. першу статтю в цій книзі.