Читання є шляхом самовдосконалення. Почавши читати змалечку, ми маємо досить часу, щоб поступово й неквапливо перейти від простіших книг до складніших, навчитися розуміти явні й приховані інтенції авторів, врешті, виробити в собі вміння одразу ж і глибоко входити в уявний світ книги й переживати там події не менш інтенсивно, ніж в нашій справжній реальності. Утім, як правило, навіть якщо добрі батьки, піклу-ючись про адекватний розвиток нашої свідомості, прищепили нам бажання та вміння читати в дитинстві, далі зацікавлення потроху стихає. Адже багато факторів його пригноблюють — від шкільної рутини та підліткового гормонального вибуху до браку часу в дорослому віці.
І от ми бачимо себе такими, якими є: вмонтованими у механічну круговерть життя, в чіткий розпорядок дня й не менш чіткий розпорядок року з літньою відпусткою. Ми не маємо часу на близьких людей, друзів, книги та театри й поступово стаємо нецікавими самим собі й нічого особливого від себе вже не чекаємо.
А чого особливого може чекати від себе людина з плином часу, який усе певніше виокремлює їй конкретну, цілком пристойну, але фіксовану суспільну роль, поза яку, як здається, не прорватися? Я не знаю. Але знаю, що варто намагатися шукати — шукати спосіб вийти за межі нас теперішніх. А чому я вірю, що відповідь на це в книжках? А де ще? Книжки — це концентрований досвід багатьох і багатьох поколінь. Там мусить бути відповідь.
Запорука нашого прозріння у тому, що не всі автори й авторки до кінця розуміли ними ж написане. Особливо в модерний час, особливо в поезії. Залишається недомовлене, що обіцяє своїм читачам майбутні відкриття. Забігаючи наперед, скажу, що тексти Кафки — це не шифр, який варто розгадати, це артефакт, сенс якого можна осягнути одного дня, зненацька і навіть без шансів пояснити схоплене іншим. Визнані важкі тексти, котрі ми не розуміємо з наскоку — це не хвора примха авторів й не піар-хід для більшої популярності, як думають окремі сучасні писаки, що вимагають від художнього тексту лише динамічного сюжету та доброго стилю. Це terra incognita — незнана територія психіки, на яку окремі сміливці, люди із сильним внутрішнім зором, вже ступили, а ми лише підступаємо. Та навіть наблизитися непросто. Кафка без під-готовки — нонсенс! І виглядає його текст монструозним конгломератом нонсенсів. Але це все одно, що ми б із нашими знаннями принципів роботи мікрохвильової печі постали перед адронним колайдером. Байдуже, що сотні людей трудяться над експериментами у ньому — ми оголошуємо цей механізм незрозумілим і безглуздим!
Читання Кафки потребує своєї вищої математики, знань художніх інтегралів та опору мовного матеріалу. Маючи на меті здобути досвід, що уможливить занурення в його прозу, ми можемо розмітити собі план самовдосконалення на роки наперед. Ми будемо ознайомлюватися із художнім спадком людства й крок за кроком наближатися до вміння пірнати в сенс глибоко. Цілком може виявитися, що це нам ще більш важливо, ніж вміння утримувати магму електромагнітним полем. Може, цивілізація досі жива, бо магніти книг та електрика письма утримують в належному стані магму нашої психіки.
Від давніх Шумеру, Греції та Риму, через Середньовіччя й до Нового часу з радісним Декартовим «я мислю» люди поважали книгу, бо бачили за нею сотні інших людей, що залишили в її рядках та між рядками свої думки. Важливі книги змінювалися, але книга залишалася. Тому не треба вигадувати: якщо ми шукаємо сенс, то є тільки один шлях. Якщо існує істина, то йти до неї треба через тисячі сторінок.
То що ж нам, кинути все й поховати себе у сховищах бібліотек, замуруватися між давніх фоліантів та сувоїв прілого пергаменту? На щастя, книжки дарують різну мудрість і, поміж іншим, стверджують цінність свободи: праця над собою, самовдоско-налення читанням є можливістю, але не обов’язком. Книжки чекають і обіцяють, проте вибір тут лишається за нами. Врешті, багато книг існує лише на те, щоб ми підняли голову після останньої прочитаної сторінки й зненацька гостро відчули, яке воно гарне — життя. І як теплий літній вітер з-за вікна поволі витрушує з нашої свідомості холодний подих Півночі. Й тоді ми розуміємо: зима ще не близько.
3. Не дочитав — не проблема!
Ми сприймаємо світ зовсім не так, як його бачили люди ще сто років тому. Наш погляд швидкий, інтенсивний та контрапунктний — ми буквально перескакуємо з предмета на предмет, не затримуючи на них увагу надовго. Якби Чарльз Діккенс годину подивився MTV, в нього б наступила ментальна катастрофа: вони ж нічого не можуть показати спокійно! — жахався б він. Уривки кадрів, різка зміна планів, а з текстів ліричних балад лишилися одні натяки: «Я твоя (твоя, твоя) модель, ти моя (моя) Коко Шанель!».