Зразком, напевне, став написаний Семюелем Річардсоном у 1740 році роман «Памела, або винагороджена доброчесність». Цей твір простий, як і більшість мелодрам: молодий пан планує звабити свою покоївку. Вона гнівно відкидає його домагання, хоча й сама потроху в нього закохується. Спроби тривають, проте Памела неприступна. Дівчина вирішує поскаржитися своїм батькам, проте панок перехоплює її листи. У відчаї вона планує втечу, яка б виглядала як самогубство, але натомість викриває аферу з листами. Панові стає соромно (сміємося або плачемо від розчулення). Він пропонує Памелі одружитися. І одружується з нею, попри соціальну нерівність і протести сестри! Так справжня любов долає всі перешкоди.
До слова сказати, скептики щодо такого сюжету знайшлися зразу. Вже у 1741 році Еліза Гейвуд пише й видає роман «Анти-Памела, або викриття фальшивої невинності», де героїня постає хитрою бестією, що, прикидаючись доброчесною, дурить і використовує свого наївного молодого пана. А у 1742 році з’являється відомий роман Генрі Філдінґа «Шамела», в якому дівчина взагалі спершу повія, а потім успішно видає себе за порядну жінку й досягає мети.
Утім, найепохальнішу відповідь на хвилю мелодраматичних сюжетів, яка покотилася вслід Річардсону, дав не хто інший, як Маркіз де Сад, написавши у 1791 році свій найвідоміший роман «Жустіна, або покарана доброчесність» (бачимо, що в самій назві захована полеміка з британським автором). У цій книжці спроби молодої дівчини поводитися порядно обертаються постійним глумом: всі, до кого вона звертається за допомогою, ґвалтують її й піддають тортурам (це ж де Сад). Врешті Жустіну рятує сестра Джульєта, яка, навпаки, зразу ж відкидає будь-яку пристойність та мораль й незабаром стає благородною і багатою дамою (про неї де Сад написав окремий роман у 1801 році). Не можна так з мораллю, вочевидь, вирішили французи й засудили маркіза на довічне ув’язнення.
Романи де Сада, звісно ж, складніші, ніж прості мелодрами, але про них тут згадано, щоб засвідчити популярність мелодраматичного сюжету. Одіозний маркіз міг скільки завгодно сумніватися у перемозі чистоти та наївності, проте маса людей і досі вірять у протилежне. Хіба сюжет «Памели» загалом не нагадує «50 відтінків сірого»?
Навіть відомі автори ХІХ-ХХ сторіч залюбки писали мелодрами: тут і Шарлотта Бронте зі своєю «Джейн Ейр», Чарльз Дік-кенс з романами «Домбі та син» і «Великі сподівання», Лев Толстой з «Воскресінням», Еміль Золя з «Дамським щастям», Джон Ґолсворсі зі «Сагою про Форсайтів» і навіть Маркес із «Коханням під час холери» та Маріо Варґас Льйоса з «Пригодами кепського дівчиська». Ні, звісно, у майстрів і мелодрами майстерні: спостережливе занурення у людську психіку, що характеризує будь-який якісний текст, додає їхнім творам глибини. Проте у більшості мелодраматичні твори психологічними проблемами й ваганнями персонажів переймаються не надто, а тому читати їх легко: від пригоди до пригоди. Звісно, якщо ви вже звикли до творів більшої складності, то такі тексти видаватимуться наївними.
Під завісу ХХ сторіччя з’явився ще один жанр, що доволі схожий на мелодраму значною увагою до переживань та емоцій — мова про чік-літ (від англ. chick-lit, що можна перекласти як проза молодих жінок). Романи цього жанру — це, як правило, іронічні монологи 20-30-річної жінки, що пробиває собі дорогу у великому місті, змінюючи коханців, розштовхуючи конкуренток та будуючи кар’єру. Чік-літ — найкращий спосіб зрозуміти молодих жінок свого часу та країни. Пізнати чоловіків складніше, бо стільки щирих емоцій та приватних епізодів їм виставляти перед читачем не дозволено; чоловіки частіше ховаються за вигадані сюжети.
Генетично чік-літ тексти пов’язані з першим надуспішним романом, який можна зарахувати до цього жанру, — «Привіт, смутку!» Франсуази Саґан (з’явився ще у 1954 році). Проте знаковими текстами вважають щойно «Щоденник Бріджит Джонс» (1996) Хелен Філдінґ та «Секс і Місто» (1997) Кендес Бушнелл, що далі став гіпервідомим завдяки серіалу та фільмам. З мелодрамами чік-літ ріднить вуаєристична втіха від підглядання за чужим внутрішнім світом (та еротичними пригодами), проте більш сучасний жанр додає гостроти через упізнавання часу, в якому живемо, та знайомих реалій. Якщо стиль такої книжки вироблений і не стає на перешкоді читанню, то таких пригод-переживань можна легко проковтнути цілу гору. Розвиваючись, жанр перейшов на наступний рівень — з’явилися бумер-літ (від baby-boomers — проза молодих мам) та хен-літ (hen-lit — проза старших жінок).