Вчителям, викладачам вигідно дотримуватися цієї перевіреної схеми: натисни кнопку — буде результат, так би мовити. Традиційне просвітництво в цьому сенсі доволі агресивне: після бадьорого «не знаєш — научим» йде загрозливе «не хочеш — заставим». Натомість більшість людей у світі вже давно трактують особисту свободу як перешочергову цінність, і заставити їх робити щось можливо, лише пояснивши конкретну прагматичну вигоду, яку вони потім матимуть. І тоді актуальними для цього процесу стають зовсім інші слова: «заохотити», «захопити», навіть «звабити». «Я знаю, нащо ти ведеш мене у бібліотеку, — каже маленька дівчинка герою дитячого мультика песику Снупі, — ти хочеш обманом навчити мене читати». От тільки нам тут ідеться не про обман: ми бачимо п'ять цілком конкретних причин, чому варто набути звичку читати. І користь від отриманого буде цілком зримою.
Читання дозволяє відпочивати елегантно. Ми надзвичайно завантажені. До вічної гори справ, що чекають на нас на роботі, додаються домашні клопоти й потреба постійно підтримувати емоційний контакт із низкою людей, які нам важливі або можуть стати цінними в майбутньому. Ми з нетерпінням чекаємо вечора п'ятниці, бо вихідні обіцяють похід у кіно чи улюблений серіал, чи навіть пікнік із вином та ковбасками на грилі. Ми палко бажаємо настання літа, бо там вже цілий місяць відпочинку, хоча більшість часу поглинуть уже згадані побутові турботи: зремонтувати поличку, розібратись з інструкцією до нової пароварки, врешті, піти до дантиста — все, що ви собі давно обіцяли зробити. Далі будуть тиждень чи два таки справжнього відпочинку, коли ми, у найліпшому разі, гнатимемо гірський велосипед хребтами Чорногори чи Ґорґан, а в гіршому — якщо вкрай втомлені — лежатимемо безсилою медузою на тапчані під палючим сонцем Анталії чи Затоки (вже як кому пощастить). І тоді найбільшою нашою втіхою буде склянка лимонаду. Це базова точка відліку — зафіксуймо собі — задоволення від холодного напою у спекотний день можуть відчути всі.
І всі саме так і відпочивають: щовечора серіал, щонеділі гриль, щороку гори або море. Це добре, бо традиційно, а отже, звично і надійно, але це таки й доволі монотонно. Хтось може урізноманітнювати свій відпочинковий раціон, добираючи кожного року подорож як не в Кенію, то в Непал, то в Перу, то в Ісландію. Проте можна мандрувати і з книжкою — не менш цікаво, але менш ризиковано й, головне, менш ресурсозатратно. Виходить, якщо навчитися відпочивати з книжками, то від зовнішніх обставин ми не будемо залежати взагалі.
Мої батьки — затяті автотуристи. У другій половині 80-х ми проїхали багато України, Молдову, Білорусь, західний шмат Росії, Литву, Латвію та Естонію. На початку 90-х додалися Польща, Румунія, Сербія та Угорщина. Далі я мандрував уже сам. Але літо також минало з книжкою в руках, і це була більша частина літа й точно не гірша. Без реальних подорожей, вочевидь, було б сумно, проте читання дозволяло значно розширити їхню географію. І в просторі, і в часі: від імперії Інків до стійбищ апачів на Дикому Заході. Я побачив стільки країн і стільки епох, скільки дадуть заразом хіба постійний перегляд National Geographic та Viasat History. Але сенс навіть не в корисності такого відпочинку, а в його потенційній багатоманітності й нескінченності, адже книжки ніколи не закінчуються. Плюс оперативність, так би мовити, активації: витягуєш рідер або книжечку в залі очікування аеропорту — і вже всі довкола далі чекають, а ти — відпочиваєш та мандруєш ще до відльоту.
Утім, читання — це складний тип відпочинку. Якщо охолоджений напій у літню спеку оцінять усі, то вже окремі сорти вина чи віскі, гру в елітному гольф-клубі або звучання скрипки Гварнері сприймуть лише знавці. Як вони почуваються при цьому? Правильно — обраними. Те саме і з читачами книг: вони не просто відпочивають і отримують задоволення від мандрів уявними світами письменників, а рівночасно всіма порами свого тіла, фіксуючи свіжий або, навпаки, пошерхлий запах сторінок, торкаючись приємної на дотик обкладинки, вбирають відчуття власної значимості чи й снобічної вищості. Не зізнаються в цьому, але тішити самолюбство не перестають. Нам теж може бути незрозумілою втіха сомельє від особливого смаку вина, проте що це важить для самого сомельє? Він працює елегантно, культурно — не як всі.