Складання плану вимальовує чітку перспективу руху й далі перетворюється на міцну мотивацію: якщо план є, його потрібно виконати. Це стосується будь-якого проекту й читання також. Головне — добре все продумати на початку.
Проте на рік (на п’ять, на десять) можна і треба планувати хіба освіту та капіталовкладення. Найкраща перспектива для читання — місяць. На цей термін легко поставити собі реалістичні завдання, зафіксувати їх досягнення, а якщо потрібно — ско-ригувати заплановане. Всього кілька рядків у блокноті чи на екрані ґаджета — краще, ніж на goodreads, бо там всііі побачать, що ви ще не прочитали, й тоді прийде Совість, Великий Інший і строго так скаже в очі: Ну, як ти можеш так жить? А блокнот вас не видасть. Врешті, читання не повинно перетворюватися на спорт (хоча goodreads насправді корисний сайт, бо де ще попідглядаєш, що читають друзі?). Часто ми думаємо: публічна обіцянка багато прочитати змобілізує нас і спонукає до. Але так само часто все цим і обмежується. Додається страх бути затаврованим як злісний нечитач — коротше, якщо подібні гризоти є, то негайно знищте акаунт. Або ж не переймайтеся особливо, як ваше читання виглядає в мережі й поза нею — просто читайте.
До речі, багато прочитати, як і багато встигнути, дозволяє регулярність. Рятує ритм. Це і в житті так: встаєм о такій-то, за-рядка-сніданок-новини (хоча можна й без останнього, бо нас же попереджали), робота згідно з графіком, відпочинок згідно з можливостями. 5 сторінок наніч і спати — 00:00. Всього 5 сторінок? Де кожного дня 5, там щороку — 2000. А якщо їх буде щодня 20? Утім, знову ж, сенс не в цифрах: якщо на початку місяця обрати собі добрі книжки, які реально хочеться прочитати, то час ще й залишиться.
План створює виразну мету. І мета теж рятує. Я мав нагоду спілкуватися з людьми, котрі прожили мало не все ХХ сторіччя з його неспокоєм та трагедіями, багато з яких позначилися і на їхніх біографіях, — дисиденти й багаторічні в’язні радянських тюрем та психлікарень, як Левко Лук’яненко, Євген Сверстюк чи Микола Плахотнюк, опозиційні інтелектуали, як Роман Гром’як, Михайлина Коцюбинська, Атена Пашко, Лесь Танюк, знані діячі на еміграції, як Роман Струць чи Осип Зін-кевич. Вони прожили досить довге життя, якщо думати про випробування, через які їм довелося пройти. Можна не погоджуватися, але я переконаний, що їх вела крізь труднощі, моменти зневіри та навіть миті розпачу чітка мета — щось, чого вони конче прагнули досягнути.
Один із них — Михайло Горинь, який провів у в’язницях і таборах 12 років й сидів в одній камері з Василем Стусом у відомому Владімірскому централі — розказав мені історію: виявляється, у в’язниці була бібліотека й можна було читати. Якимось чином в централ свого часу звезли масу конфіскованих з дореволюційних поміщицьких маєтків книжок — Кант, Геґель, класична поезія. Всі восьмеро в’язнів камери відмовилися від роботи (шити валянки) — автоматично зменшився харчовий пайок, але зате з’явився час на читання. «Ми читали від побудки до обідньої прогулянки, — розповідав колишній арештант, — продовжували до вечері, а після того обговорювали прочитане. І так день у день, три роки підряд. Десь є така аспірантура? Але головне, що це дало нам можливість тоді не зламатись і вижити».
Тепер час, на щастя, інший. Більш оптимістичний, попри випробування та жертви останніх років. Але в житті кожного є хвилі смутку, коли пазуристі демони тривоги роздирають наш світ. І нам скрутно, і нам страшно, і нам шкода себе, якими б дорослими ми не були. Віра (а хоч би і в нанотехнології) та мета (а хоч би й прочитати багато добрих книг) дають шанс переступати через палаючі тріщини реальності, не озиратися на привидів потойбіччя і рухатися далі, долаючи внутрішній неспокій і навіть фізичний біль. Життєва мета важить. Ще краще, якщо їх буде кілька. Чи знаєте ту серію книг із назвами у стилі гумору шекспірівських гробокопів: «1001 книжка, яку вам слід прочитати, доки помрете», «1001 фільм…», «1001 подорож…», «1001 страва…», «1001 коктейль…». Якщо запланувати втілити це все, то життя мусить насправді бути довгим.