VI. Від вдумливого читання до creative reading
Постійна практика здатна перетворити читання на маніакальну потребу. Можливо, це і на краще — бувають значно небезпечніші idée fixe. Натомість читання допомагає оминати гострі кути реальності ще й добряче розважає. «Що ти робиш, коли тобі нудно?» — запитали мого доброго приятеля, затятого читача. «А мені не нудно», — відповів він. І це була правда. Здається, нудно стає, коли довгий час не читати.
Зрозуміло також, що читаємо ми по-різному: у відмінному темпі, з неоднаковим ступенем уваги та заглиблення у текст. І оскільки нас таки й досі непокоять комплекси, згадані ще в першому розділі — мало читаємо, повільно читаємо, не все розуміємо, нічого не пам’ятаємо, — варто сказати кілька слів про техніку читання. Точніше, про різні техніки та їхню доцільність у різних ситуаціях. Плавати ми можемо у кількох стилях, і натхненний батерфляй не пасує там, де повільний брас. Першим можна дуже швидко, але енергію він палить радикально. Кілометр батерфляєм — це для чемпіонів. З іншого боку, брасом можна і пришвидшитися, а батерфляєм повільно просто не попливеш. З книжками так само: одні не вийде читати повільно, а інші — категорично не варто читати швидко.
Власне, висока патетика цього заключного розділу в тому, що повільно читати не катастрофа. Це навіть дуже нормально, якщо подумати. Проблема, що до швидкого читання змушують ще раніше, ніж до читання нецікавих творів — вже у першому класі, як кажуть, подекуди й дотепер, стоїть грізний вчитель із секундоміром і кваліфікує: скільки ТИ читаєш слів за хвилину? І в багатьох у мозку він сидить відтоді й досі. Натомість, подібно до психоаналізу Фройда, наш читоаналіз — наше звільнення від докорів самим собі — мав би починатися з двох промовистих правд:
(1) Більшість людей читає доволі повільно. Я знаю одну людину, яка може зробити кілометр батерфляєм, і так само одну, яка здатна читати зі швидкістю 100 сторінок за годину. Переважно художній твір читають у темпі 20-50 с./год. Складні твори, а також наукові монографії садять швидкість удвічі. Ще більш повільно ми «врубуємося» в оригінальні тексти іншою мовою. Звісно, швидкість зростатиме, якщо текст «іде» — цікавість підштовхуватиме, і теж — якщо читаємо регулярно. Англійське practice makes perfect не потребує ні перекладу, ні додаткових доказів.
(2) Всі читали мало, навіть ті, хто читав найбільше. Стара апорія справджується — Ахілл нашого захвату ніколи не наздожене черепаху світової літератури. Доки він пробігає стадію, письменники всіх континентів устигають наклацати на клавіатурі мільйони сторінок. Друкарські станки не спиняються від Ґутенберґового 1450 року, а з появою мереж циркуляція текстів сягнула захмарних темпів. Тому читач завжди на березі океану. І це не може не тішити, бо від берега всі маршрути вперед відкриті.
Як і в усіх інших випадках, замість переживати з приводу свого повільного читання (поганої англійської, малої кількості лайків чи зайвої ваги), варто спробувати зробити перший дрібний крок per aspera. Тим паче, що коли ми знайдемо справді цікаву книжку, темп її читання автоматично стане неважливим.
1. Коли варто читати швидко?
Є читання і є прочитування. Друге — це складна робота, часто без особливого задоволення — просте й незагайне поглинання інформації. Зараз добре розуміємо, що ми в епіцентрі циклону: такої зливи букв, таких цунамі текстів не знала жодна попередня епоха. Ми рідше їмо, ніж читаємо, — частіше тільки вдихаємо кисень. Проте нескінченне засвоєння потоків інформації — новин, реклами, інших прагматично потрібних текстів — це щось зовсім відмінне від читання, про яке ця книжка. Люблю аналогії: інформаційна прокачка — це як постійний, кількастадієвий спринт, а регулярне читання — радше благородний античної розважливості марафон.
І все ж, коли треба швидко, то варто швидко. Це стосується не лише новин, але, скажімо, й багатьох текстів нон-фікшну, від яких нам треба, насамперед, інформація. Коли швидкість є фактором конкуренції, коли, як не прочитаєш ти, то прочитають, опрацюють і будуть краще поінформованими інші. У серйозних університетах світу нема навчального дня без семінару й навантаження на кожен семінар — 200 сторінок наукового фахового тексту. У межах своєї професії, для фахового зростання, яке (аякже!) має тривати все життя, таки варто читати багато і швидко. Одне тут добре: якщо ми давно у своїй професії, то більшість фахових фішок розумітимемо з півслова, а отже читати буде все легше й усе швидше.