– Який конкурс?
– Конкурс краси.
– Обов'язково, – лагідно і вдячно посміхається вона вам і в душі жалкує, що ви це так тихо сказали. Але зате в ту ж мить скасовує своє суворе рішення і замість гірчичників обіцяє поставити вам банки, діставши в операційної медсестри навіть трошки ефіру для цього діла.
Якщо ж ви замість компліментів почнете давати медсестрі свої поради чи рекомендації типу:
«А ви знаєте, до цього комірця сіро-зелені очі не пасують», чи: «Я б вам порадив до цих сережок носити губи тонші і складати їх на ніч бубликом», або: «Ви знаєте, з цим кирпатим носиком ваші ямочки не гармонують. Ви або ніс випряміть, або ямочки заштукатурте», – вона не тільки залишить своє рішення про гірчичники в силі, але й не полінується перед сном дати вам пару уколів не на новокаїні, а тільки камфорні чи на спецрозчині. Але перед цим обов'язково побіжить до хірурга, і тільки тоді ви зрозумієте, що у функцію медсестер входить ще один обов'язок: вчасно підказувати лікарям, коли хворого вже можна виписувати.
– Сергію Івановичу, – звертається вона до вашого хірурга, – Міченого з сьомої палати вже час виписувати.
– В яку?
– Пробачте, ви мене не так зрозуміли: не в яку, а додому.
– Чому ви так гадаєте? – цікавиться хірург, що був у Місюрського за асистента.
– З ранку до вечора гасає по коридору, до хворих жінок пристає. Мені особисто проходу не дає. Ні стати, ні сісти через нього.
– Температура є?
– Яка температура?! – дивується вона. – Хапає мене за руки, так вони в нього холодні, як з морозилки.
– Завтра будемо виписувати, – твердо каже Сергій Іванович.
– Весь час мені поправляє зачіску і каже, що її шапочка псує. А ще має діло до халата, – додає вона для більшої переконливості.
– А які претензії у нього до вашого халата?
– Що закороткий.
– Тут він має рацію, – каже хірург. – Підготуйте документи, а халат спробуйте знизу й справді трохи розпороти й видовжити.
– Ви так гадаєте?
– Так. Він, знаєте, трохи дезорієнтує не тільки хворих, але й лікарів.
Розділ VIII. Сім днів по тому
… Увечері молода і симпатична медсестра розмішує шосту каструлю марганцевого розчину і каже:
– До кінця. Скільки можете.
– Більше не можу, сестричко. Помру, – кажете ви. – Очі вилазять на лоба.
– Давайте через «не можу». Ще одну каструльку.
– Шлунок розтягнете. Діафрагма вискочить з-під ребра.
– Не вискочить. Ще трохи.
Згодом вам легшає.
… – Я так довго чекав на вас, – кажете ви, коли нарешті на порозі з'являється хірург.
– Що у вас, голубчику?
– Після апендициту... Ріже... Болить... Наче щось прорвалося всередині... Лікарю, врятуйте мене!
– Я тут безсилий, – каже лікар, щупаючи вашу очереватину. – «Обличчя Гіппократа». Загальний перитоніт. Зверніться до того, хто оперував, – каже він.
– Доцент, – ледь вимовляєте ви. – Місюрський. За рекомендацією Фартушняка. Мого товариша. Я більше до нього не хочу, – заявляєте ви крізь сльози. – Він доріже мене.
– Не доріже, – запевняє лікар. – Тепер він не знатиме ні сну, ні вихідного. Тільки до нього, і ні до кого іншого. Інший спише в архів разом з хорошим протоколом. Повірте мені, – хірург дає зрозуміти, що вас спишуть в архів і для проформи потримають не більше трьох днів у небажаному, як для вас, так і для ваших родичів, вигляді.
Коли персонал лікарні дізнається про ваше лихо, починається щось неймовірне.
– Мічений?! – дивується няня. – Я ж його вчора виписувала. Що трапилось?
– Кажуть, скальпель зашили, – чуєте ви і тільки тепер розумієте, що інколи легенди народжуються раніше своїх героїв.
– Що з ним?
– Повторна операція. Два тампони зашили хлопцеві і одні ножиці. Якраз в операційній світло погасло, – долинає до вас крізь підсвідомість.
– Господи, скарай тих електриків. Скільки тепер через них люди страждають, – бідкається няня. – Це ж він не виживе?
– Навряд, – каже чергова медсестра з санпропускника.
– На рентген, – чуєте ви знайомий голос доцента. Ви розплющуєте очі і дивитеся на нього поглядом благородного оленя перед дулами дубельтівки.
– Іване Гвідоновичу, невже справді ви мені ножиці зашили?
– Не говоріть дурниць, – каже молодий і вродливий доцент, якому (так вам здається) стояти не біля операційного стола, а на виставці мод, демонструючи елегантні костюми, і фотографуватися для журналу «Силует». – Треба було грілки не класти. Це прискорює перитоніт.