– Та начебто ні.
– Ну, тоді за місяців вісім пройде, якщо не утворяться свищі. А я провалявся рівно дев'ять місяців і один день.
– З апендицитом?
– З другим.
– Як це з другим?
– А от так. Про людей з двома серцями чув?
– Ну!
– А от є люди з двома апендицитами. Мені, наприклад, перший вирізали в районній лікарні. Виписали додому. Все, як не може бути. А в мене ті приступи ще гірші...
«Точнісінько як у мене», – закрадаються у вашу душу, як коти до мишачих нір, сумніви.
– Ніби хтось мені всередину заліз і звідти ножами штрикає. На світ хоче пробитися, – продовжує новоприбулий. – Помираю. Мене на літак і сюди. Хірург, той, що робив першу операцію, теж зі мною. «Що сталося?» – його питають. «Другий апендикс, – каже, – в товариша. Перший сім днів як вирізав, а другого не помітив. Рідкісний випадок у медицині... » Да-а!
– Вигадка, – заперечуєте ви. – Такого бути не може.
– Ти мені кажеш. Я на своїй шкурі переніс. То, може, у таких худих, як ти, двох не буває. А в мене було два. Сам хірург казав. При мені. Професор ще на нього так глянув, а тоді, як зараз пам'ятаю, каже «Мда-к-с-с! Це й справді рідкісний випадок!» Потім про щось пошепталися й кажуть: «Ну що ж, будемо шукати того другого».
– Мабуть, не знайшли першого, – не здаєтесь ви. – Двох апендицитів не буває.
– Кажу: в мене було два. Сам бачив. Обидва показували.
– А тепер?
– Що – «тепер»? Тепер нема жодного. Обидва вирізали. Другий аж до діафрагми приріс.
– А тепер з чим лежите?
– Та-а!
– А все ж?
– У тебе коли-небудь болів зуб?
– Ну!
– Знаєш, що це за біль?
– Не питайте. Голову хочеться відірвати, так болить.
– А тепер уяви собі, що болять усі тридцять два зуби одразу. Але не в роті. А в тому місці, через яке гланди не рвуть. Ти мене зрозумів?
– Зрозумів, – кажете ви.
– Отож-то й є, – киває головою він. – Або візьми такий випадок. Якось до нас привезли одного шофера. З нашого-таки радгоспу. Я у радгоспі головним бухгалтером. Сиділи хлопці дома, за столом, чарку пили. Шофер взяв, мабуть, грамів тисячу п'ятсот, і тут у нього приступ. Він сюди, хірург його на стіл, а через хвилин сорок поклали ось на твоє ліжко. А ми його питаємо:
– Ну, як воно?
– Та, каже, чепуха. Аби ще грамів триста, то можна й другий апендицит вирізать. Видно, в нього теж було, як і в мене, два... Лежить собі, анекдоти править. Вранці до нього лікар.
– Як самопочуття? – питає.
– Погано, – каже.
– Нічого, потерпіть, – заспокоює його хірург – Зараз дамо вам укольчик.
А він:
– Мені, доктор, не укольчик потрібний. Мені б похмелитися...
– От так. А ти кажеш! Апендицит! От і в тебе, ясна річ, два їх. Тепер, мабуть, жодного не залишилось, а втім, хто його зна... Все у руках хірурга, як і твоє життя, – він повертається на бік і через хвилину засинає, як блудний син після щойно прийнятої ванни.
Розділ XI. Коли розпочинається «блокада»
«Блокада», як правило, розпочинається тоді, коли у вас відкривається «другий фронт»[55]. Блокада – це той післяопераційний період, якого найбільше бояться хірурги і менше всього ви, не знаючи, чим для вас це може скінчитися. У цей час за ваш організм медики вже не думають, не переживають за ваші шви і дренажі на животі, їх цікавлять тільки мікроби, бацили, гонококи, стрептококи й інші мало відомі вам речі, яких ви, хоч скільки вже лежите в лікарні, на свої очі ні разу не бачили. Тепер мета медицини – не дати можливості десанту бацил висадитися в тилу вашого організму і при першій висадці знищити їх новими і ще більшими порціями таблеток та ін'єкцій.
Коли ви вже чітко уявили собі, що таке «блокада», то вам не менш цікаво знати, що ж таке «другий фронт». «Другий фронт» – це той момент, коли вас рятують від перитоніту, а у вас раптом з'являється двостороння пневмонія. Першою її ознакою є несподівана поява в палаті величезного страховиська, яке чимось скидається на дальнобійну гаубицю (це пересувна рентгенкамера). Як тільки ця штука повисне над вами і націлиться прямо в грудну порожнину і прозвучить команда: «Замри», – так і знайте: підготовка до наступу на «другий фронт» розпочалась. Десант десь у районі грудної порожнини висадився.
Другою ознакою двосторонньої пневмонії є масова поява не відомих вам досі лікарів, професорів і консультантів.
– Доктор Штоф, – несподівано як і появляється, так і відчеканює по-офіцерськи кожне слово невеличкий на зріст чоловічок, схожий на гнома, але посаджений на значно калорійнішу дієту. – Кому потрібна наша консультація? За ким зайняти чергу?