Не зрозуміли нічого тільки ви, але про це – вже в наступному розділі.
Розділ XII. Як і коли харчуватися
Якщо тільки перед вами вдруге постане питання: «Як же вони все-таки носять ці халати? Чи його на голе тіло одягають? Чи під тим халатом щось є? І чому в цієї халат на спині завжди застебнутий, а в тієї, навпаки, жодна шпилька не держиться? Навіть та, на якій державний штамп якості», – так і знайте: це перша ознака того, що все йде на поправку, «блокада» позаду, «другий фронт» так і не відкрився. Тепер головне – харчі.
Як же харчуватися? Це питання настільки ж складне, наскільки й суперечливе. Одні медичні світила стверджують, що в цій справі треба послідовно наслідувати їх і їсти тільки те, що вони рекомендують. Інші заперечують:
– Найкращій орієнтир – це ваш організм.
Але чи правильно це? Мабуть, ні. Бо ваш організм, скажімо, в цей час вимагає копченої ковбаси чи засушеної тараньки, а доцент Місюрський дозволяє тільки бульйон, та й то пісний, рецепт якого обіцяє дати аж увечері після операцій.
Оскільки йому зараз ніколи (у нього операційний день), ми спробуємо трохи зупинитися на цьому дивовижному періоді вашого відродження і сказати, що віднині ваше життя ділиться, як і літочислення, на два періоди: доопераційний і післяопераційний.
Доопераційний період – це той, коли ви постійно говорили:
– Та-а! Якщо на все звертати увагу, то чи варто жити. Їж і пий на здоров'я, що душа бажає. В усіх шлунок, в усіх печінка, в усіх апендицит, рано чи пізно – усі там, – показуєте на небо, – будемо!
Післяопераційний період зовсім інший.
Тільки тепер, після хірургічного відділення, ви зрозуміли: бережи здоров'я змолоду. Здоров'я – це все.
Характерне для цього періоду й те, що все ваше життя віднині підпорядковане двом поняттям: «можна» – «не можна». Ці слова тепер у вашому житті, як колоїдні шви під сорочкою.
– А «московську напівкопчену» мені можна?
– З півроку і не заїкайтесь.
– А коньячку можна?
– Не можна.
– І ще довго тобі отак: «можна» – «не можна»?– цікавиться Фартушняк, який точно так, як і доцент, поставив вам діагноз і тепер каже: «Бач, а я що казав? Треба було ще раніше до хірурга звернутися. Не кінчилося б другою операцією! А тепер... Бач, до чого довела тебе твоя власна халатність. Так тобі ще довго отак?»
– Хірург казав, не менше півроку.
– Та не звертай ти уваги на хірургів. Що вони розуміють?
– Розуміють – не розуміють, – це вже ваша дружина, – а йому тепер не можна. І не півроку, а півтора року, як казав лікар. Ти, будь ласка, – це вже до вас, – не зменшуй. Півтора року і в рот не візьмеш.
– Пс-с! – стискує і так тоненькі губи Фартушняк. – Так ти зовсім того... А пива хоч можна?
Ви мовчки хитаєте головою.
– А львівське бархатне?
– Ні львівського, ні сміховського, ні бранденбурзького[56].
– А що ж тобі можна?
– Усе капельниця замінює.
– Ну, знаєш, – це вже не життя. Так жити, о краще тих операцій не знати. Та після того, що ти переніс, – співчуває, – тільки й залишається напитися й заснути.
– На лаві, – кажете ви.
– Ну, звичайно, або на схилах Дніпра біля Печерської Лаври.
Приятель прощається, залишаючи вам на тумбочці букетик ніжних пролісків, щоб вони у вас, як сказав Місюрський, «збуджували імпульси й передавалися в гіпоталамус, де здійснюється інтеграція нервової і гуморальної ендокринної регуляції».
А тим часом віконечко, яке нагадує бійницю неприступної фортеці, осаджують ваші знайомі, товариші, родичі, однокашники, друзі, співробітники і, звичайно, колишні кохані, якщо у вас такі були в наявності. Тепер ви на них обіцяєте навіть не глянути. Принаймні до виписки. Вони зрозуміють – все. Такі дві операції. За тиждень.
– Він уже щось їсть? – цікавляться вони.
– Лікарі ще нічого не дозволяють. Можна тільки апельсини, мандарини, чай з лимоном, морс з клюкви, узвар з шипшини, сироватку, перекручене м'ясо з кролика, курки чи молодого півника-бройлера. Печені яблука. Найкраще антонівку й мінеральну воду: нарзан, «Єсентуки». Тільки без газу.
Все це вам передають. Ви потроху ковтаєте, пережовуєте, а знайомі, відвідуючи вас, подають записочки з одним-єдиним запитанням:
«Напиши, що тобі уже можна їсти?»
«Ще лікарі нічого не дозволяють. Все поки що дають через капельницю», – виводите ви слова, попльовуючи на огризок хімічного олівця. А хворі, ті, що уже давно заважають медсестрам виконувати свої безпосередні обов'язки на постах, приносять вам целофанові пакетики з соком томатним, соком виноградним, варенням суничним, варенням полуничним, варенням із смородини, варенням із малини, медом гречаним, медом липовим (натуральним), баночки з ряжанкою, перекрученою телятиною, свіжою капустою, свіжими сирками, вареним чорносливом.
56
Сміховське, бранденбурзьке – сорти пива. Перше – знамените чеське, друге – вигадка автора.