— Не будь дурненькою, доцю.
— Але ж так було смішно! — сказала Теффі.— Пам’ятаєш, як Головний Вождь роздував щоки і який кумедний був наш Незнайомець, коли йому обліпили волосся грязюкою?
— Ще б не пам’ятати, — відповів Тегумай. — Мені довелося віддати Незнайомцеві дві оленячі шкури — найм’якші, з торочками — за те, що ми його покривдили.
— Ми з тобою його не кривдили, — заперечила Теффі.— То мама й інші доісторичні жінки, та ще… грязюка.
— Ну гаразд. Досить про це, — сказав тато Теффі.— Давай поснідаємо.
Теффі заходилася коло мозкової кістки й сиділа тихо, як мишка, аж цілих десять хвилин, а татко її тим часом щось шкрябав акулячим зубом на шматочку березової кори.
Раптом Теффі сказала:
— Тату, а я придумала вигадку, тільки це секрет. Крикни що-небудь, ну, що хочеш.
— А! — вигукнув Тегумай. — Годиться для початку?
— Годиться, — відповіла Теффі.— Знаєш, ти зараз ну чисто мов короп, що роззявив рота. Ану, крикни ще раз.
— А! А! А! — вигукнув Тегумай. — Але ти не смійся з мене, доцю.
— Я і не думаю сміятись, правда, правда, — запевнила Теффі.— Це просто так треба для мого секрету. Скажи знову а, тільки не закривай рота, і дай мені акулячий зуб. Я хочу намалювати коропа з роззявленим ротом.
— Для чого? — спитав тато.
— Хіба не здогадуєшся? — відповіла Теффі, дряпаючи по березовій корі.— Це буде наш маленький секрет. Коли я намалюю коропа з роззявленим ротом на закуреній стіні нашої Печери — звісно, якщо мама дозволить, — то ти одразу пригадаєш а. Тоді ми зможемо гратись, ніби я вискочила з темного кутка і налякала тебе, крикнувши а, — ну, так, як я робила на Бобровому болоті минулої зими.
— А й справді! — сказав тато таким голосом, яким говорять дорослі, коли слухають уважно. — Продовжуй, Теффі.
От досада! — сказала Теффі.— Я не вмію малювати всього коропа. Та це нічого, я намалюю щось схоже на його рот. Знаєш, коли ото короп стає на голову і риється в мулі? Отже, нехай це буде короп. Ми можемо гратися, ніби сам короп стерся, лишився тільки рот, що означає а.
І Теффі намалювала таке:
— Непогано, — сказав Тегумай і надряпав те саме на своєму шматкові березової кори. — Але ти забула, що в коропа поперек рота завжди стирчать вусики.
— Цього я не вмію намалювати, тату.
— Нічого, спробуй. Намалюй відкритий рот і поперек нього вусик. Тоді ми знатимемо, що це короп, бо в окуня чи там форелі вусиків немає. От поглянь сюди, Теффі.
І Тегумай Бопсулай намалював таке:
— Добре, зараз і я перемалюю, — сказала Теффі.— Ти зрозумієш, коли буде отак?
І вона намалювала ось що:
— Чудово, — сказав тато. — Коли я побачу цей знак, то злякаюсь так само, наче ти вискочила з-за дерева і крикнула а.
— Тепер крикни щось інше, — пишаючись собою, сказала Теффі.
— У а! — голосно крикнув тато.
— Гм! — сказала Теффі.— Це змішаний звук. Кінець нагадує а, тобто рот коропа. А що ж робити з початком? У-у-у-у-у і а. У а!
— Початок також схожий на той звук — рот коропа. Давай намалюємо ще щось од коропа і все з’єднаємо, — запропонував тато. Він уже сам захопився грою.
— Ні! Якщо з’єднати, то я забуду. Треба, щоб це було окремо. Намалюй його хвіст. Коли короп заривається в мул, то видно лише його хвіст. До того ж мені здається, хвости легко малювати, — сказала Теффі.
— Добра думка, — сказав Тегумай. — Ось тобі й хвіст коропа для звука у-у.
— Тепер і я спробую, — сказала Теффі,— але, знаєш, татуню, я не вмію так гарно малювати. Що, коли я намалюю лише краєчок хвоста і паличку замість середини?
І він намалював ось що:
І вона намалювала таке:
Тато схвально кивнув головою, і очі в нього заблищали від хвилювання.
— Як гарно! — сказала Теффі.— Тепер гукни ще щось, татуню.
— О! — голосно крикнув тато.
— Ну, це дуже легко, — сказала Теффі.— У тебе рот став зовсім круглий, немов яйце або камінчик. Отже, можна покласти яйце або камінець.
— Під рукою не завжди трапляється яйце чи камінець. Краще надряпати щось кругле, що нагадувало б ці речі.
І він намалював ось що:
— Ах, як гарно! — вигукнула Теффі.— Поглянь, скільки звуків-картинок ми вже намалювали: рот коропа, хвіст коропа і яйце! Крикни ще що-небудь, татку!