— Такий же гострий, шершавий звук виходить, коли ти стружеш дошку собі для човна, — сказала Теффі.
— Гострий, шершавий? Може, отакий? — спитав
Тегумай і намалював ось що:
— Точно! — відповіла Теффі.— Але не треба малювати стільки зубців, досить і двох.
— Я поставлю навіть один, — сказав Тегумай. — Якщо ця наша гра виявиться тим, про що я думаю, то чим простіші будуть знаки, тим краще буде для всіх.
І він намалював ось що:
— Тепер ми зробили те, що треба! — сказав Тегумай і підскочив на одній нозі.— А зараз я візьму і нанижу всі знаки підряд, як рибу на лозинку.
— А чи не покласти нам поміж слів палички, щоб вони не зливались і не штовхались, мов коропи?
— О, та я ж зроблю для цього відступи! — сказав Тегумай. Але від хвилювання він забув про відступи і надряпав на березовій корі усі слова разом:
— Ше-уа-лас уа-маре, — прочитала Теффі, по складах.
— На сьогодні досить, — сказав Тегумай. — Я бачу, ти дуже стомилася. Та це нічого, люба. Ми все закінчимо завтра, а люди нас пам’ятатимуть багато-багато років після того, як порубають на дрова найбільші дерева, що ти їх тут бачиш.
Отож вони пішли додому, й до пізнього вечора Тегумай сидів по один бік вогнища, а Теффі — по другий, і обоє без кінця малювали уа, уо, ше, ші сажею на стіні та хихотіли, аж поки мама сказала:
— Справді, Тегумай, ти нічим не кращий за мою Теффі.
— Не сердься, мамуню, — відповіла їй Теффі.— У нас із татком чудовий секрет. Ми самі тобі все розкажемо, коли закінчимо. Тільки зараз, будь ласка, не розпитуй, а то я не витримаю і розкажу.
Мама не стала розпитувати.
Наступного дня Тегумай раненько пішов на річку придумувати нові звуки-картинки, а Теффі, коли прокинулась, ураз побачила слова уа-лас (води нема, вода кінчилась), написані крейдою на кам’яному казані, що стояв біля Печери.
— Гм, — сказала Теффі.— Ці звуки-картинки бувають іноді зовсім недоречні! Виходить, ніби тато прийшов сюди і звелів мені наносити води, щоб мама могла зварити обід.
Теффі пішла до струмка за Печерою і, набираючи воду відерцем з березової кори, наносила повний казан, а потім побігла до річки і смикнула тата за ліве вухо, — це вухо належало їй, і вона могла його смикати, коли була розумницею.
— Тепер намалюймо решту звуків, — сказав тато.
Вони цілісінький день напружено працювали і відривались від роботи тільки для того, щоб смачно перекусити в обідній час та двічі трохи пововтузитись ради перепочинку. Коли вони дійшли до звука т, Теффі сказала, що з цього звука починаються їхні імена, — і таткове, і мамине, і її власне, — тому слід намалювати сімейний гурт: вони стоять утрьох, тримаючись за руки. Це було легко намалювати раз чи двічі, а коли довелось повторити те саме ушосте й усьоме, Теффі й тато дряпали все гірше та гірше і нарешті від картинки лишився самий довгий, худий Тегумай, що простягає руки до своєї дружини та донечки. На малюнках ^ і видно, як це поступово виходило.
Чимало й інших картинок спочатку виходило дуже гарно, особливо до підобідування. Але тато й доня видряпували їх знову та знову, і картинки ставали простіші й легші, і так тривало, аж поки Тегумай сказав, що тепер вони бездоганні.
Вони перевернули гадюку на інший бік, і вийшов звук г, бо гадюки сичать через голову глухіше. г
Дуже часто їм траплялося е, тому, щоб не було помилок, вони до кінця загнули відламану шкаралупу яйця. е
Звук з вони змалювали із священного для тегу-майців звіра бобра, який тоді так і називався не
просто бобер, а звір-бобер:
Негарний носовий звук н вони хотіли намалювати у вигляді носа і малювали носи доти, аж поки вкрай потомилися і в них залишилися самі рисочки, які вони потім продовжили вгору і вниз.
Паща довгозубої щуки дала твердий звук 
Намалювавши, як щука своєю гострою пащею наштовхується на остень, вони зробили картинку для звука к, який завжди вимовляється із зусиллям,
ніби наштовхується на якусь перешкоду.
Отак вони малювали та перемальовували та підправляли свої звуки-картинки і зрештою склали абетку — геть усю, від початку до кінця.
Коли вони намалювали відрізок звивистої річки Вагай, то дістали картинку для звивистого-звивистого звука в.