Але їх не було видно! Леопард з Ефіопом полювали цілісінький день, і хоч до них долинав запах звірів, хоч вони чули їхню ходу, проте ніде не бачили ні Жирафи, ні Зебри.
— Тьху, нехай йому всячина! — сказав Леопард у післяобідній час. — Почекаємо, доки стемніє. Таке полювання, та ще при денному світлі — просто ганьба!
Отож вони дочекалися ночі, і тоді, коли крізь гілля було видно лише тьмяне мерехтіння зірок, Леопард почув поблизу якесь форкання, і стрибнув на те форкання, і воно пахло, як Зебра, і на дотик було, як Зебра, і коли Леопард повалив його на землю, воно брикнулось, наче Зебра, але самої Зебри Леопард не бачив. І він сказав:
— Лежи спокійно, о дивне створіння! Я сидітиму в тебе на голові до ранку, бо щось тут незрозуміле для мене.
Незабаром він почув якесь рохкання, тріск, борюкання, а по тому голос Ефіопа:
— Я спіймав щось. Воно пахне, як Жирафа, і брикається, як Жирафа, але самої Жирафи немає.
— Не випускай його, — сказав Леопард. — Сядь йому на голову й сиди до ранку, бо зараз ти нічого не побачиш.
Так вони сиділи на своїй здобичі аж до самого ранку, а тоді Леопард спитав:
— Ну, брате, що ти там спіймав на сніданок?
Ефіоп почухав потилицю і сказав:
— Коли б цей звір був винятково жовтувато-рудувато-коричнюватої масті від голови до ратиць, то я б сказав, що це Жирафа. Але він весь у каштанових плямах. А що ти спіймав на сніданок, брате?
Леопард теж почухав потилицю і сказав:
— Коли б цей звір був винятково сірувато-жовтогарячуватої масті від голови до копит, то я б сказав, що це Зебра. Але він геть увесь у чорних та рожевих смугах. Що ти з собою зробила, Зебро? Адже ти знаєш, що, коли ти жила у Високому Степу, я бачив тебе за десять верст! А тепер ти сама не сама.
— Згодна, — сказала Зебра, — але ж тут не Високий Степ. А ти мене бачиш?
— Зараз-то бачу, — сказав Леопард. — А вчора дивився, дивився й не бачив. Як ти це робиш?
— Дозвольте нам встати, — сказала Зебра, — і ми вам покажемо.
Вони дозволили Зебрі та Жирафі встати, і Зебра побігла до купки низькорослих кущів тернику, крізь які сонячне світло пробивалося смугами, а Жирафа стала під дерево, де тінь від листя лягала плямами.
— Тепер дивіться, — сказали водночас Зебра та Жирафа. — Ось як це робиться. Раз-два-три! Де ж ваш сніданок?
Леопард витріщив очі, і Ефіоп витріщив очі, але бачили вони самі смугасті та плямисті тіні в лісі, і ніяких ознак Зебри чи Жирафи. Ті вже встигли втекти у тінистий ліс.
— Ха-ха! — сказав Ефіоп. — Цього варто повчитися! Накрути це собі на вуса, Леопарде! Адже тебе в цьому темному місці видно, як брусок мила у відерці з вугіллям.
— Хо-хо! — сказав Леопард. — Дивуйся не дивуйся, але тебе в цьому місці видно, як жовтий гірчичник на спині вугляра.
— Ну, годі гратися в слова, з цього ситий не будеш, — сказав Ефіоп. — Ясно одно — ми тут надто примітні. Доведеться послухатись Бабуїна. Він радив мені потурбуватися про зміну. Але мені нічого міняти, окрім шкіри, отож я зміню собі шкіру.
— Шкіру? — перепитав схвильований Леопард.
— Авжеж. На чорно-коричнювату з домішкою фіолетуватого, з легким полиском сірувато-блакитнуватого. Тоді буде зручно ховатися в дуплах та за деревами.
І він змінив собі шкіру, і Леопард розхвилювався ще дужче, бо ніколи до цього не бачив, як людина міняє шкіру.
— А що ж робити мені? — спитав Леопард, коли Ефіоп засунув останнього мізинця у чудову лискучо-чорну шкіру.
— Послухайся й ти Бабуїна. Він радив тобі знайти підхожі плями.
— То я ж так і зробив, — сказав Леопард. — Я пішов і знайшов оці плями в лісах. Я пішов одразу ж, слідком за тобою, а що з того?
— О, — сказав Ефіоп, — Бабуїн казав не про плями в лісах Південної Африки, він казав про плями на твоєму хутрі.
— А яка з них користь? — спитав Леопард,
— Згадай Жирафа, — сказав Ефіоп. — Або, коли тобі миліші смуги, згадай Зебру. Обоє вони дуже задоволені своїми плямами та смугами.
— Гм, — буркнув Леопард, — а я не хочу бути схожий на Зебру. Нізащо в світі!
— Вирішуй швидше, — сказав Ефіоп, — бо мені не хотілося б іти на полювання без тебе, та, мабуть, доведеться, якщо ти й далі скидатимешся на соняшник під почорнілим тином.
— Ну, то я обираю плями, — сказав Леопард. — Тільки не роби їх дуже великими. Я не хочу бути схожим на Жирафу. Нізащо в світі!
— Гаразд, я зроблю їх пучками пальців, — сказав Ефіоп. — В мене ще багато чорноти на шкірі. Ставай сюди!
Ефіоп склав докупи усі п’ять пальців (на його новій шкірі справді ще лишалося багато чорноти) і почав ними торкатися Леопардової шкури, і там, де він торкався, залишилися вінчиками п’ять чорних цяток. Ті цятки можна побачити й зараз на хутрі першого-ліпшого Леопарда, моє серденько. Іноді пальці зслизали, і тоді цятки трохи розпливались. Однак, якщо придивитись гарненько до будь-якого Леопарда, то завжди можна побачити вінчики з п’яти плямок — сліди чорних Ефіопових пучок.