Воно ж, пацаня, ще сідла не дістане, а їде на самих педалях.
Велосипед більший за його вдесятеро. Нічого — де. Аж крекче та їде.
Коров ніде не бачиш. Хоч видко, що корови є, бо молоко возять.
Коров не пасуть. І коней не пасуть.
Коні добрі, стрижені, вичищені й вимиті.
Їздять повагом, здебільша ходою, іноді підтюпцем і ніколи швидко.
Не бачив також, щоб летів якийсь хазяїн вскач, стоячи на гарбі й репіжачи коні навільником по клубах.
Пасуть вівці й кози. Пасуть хлопчаки. Вівці — такі ж таки вівці, як і в нас, здебільша мериноси.
І кози такі, як і в нас.
І цап такий самий, як і в нас.
І німці ще не придумали цапа доїти. Цап і тут не доїться,
Мекають вівці й кози по німецькому. У нас так:
— М-м-м-м-е!
А в них цап і баран мекають:
— Дер м-м-м-е!
Вівці й кози:
— Ді м-м-м-е!
Козенята:
— Дас м-м-м-е!
Пастушки не матюкаються й не просять:
— Дядьку! Дайте закурить!
А при зустричі завжди кажуть!
— Guten Tag!
Огороди й садки дуже добрі. Чисті, викохані.
Нема дощу — щовечора поливають і садок і город.
Для того є спеціяльні «пожежні» кишки. Ясно, звичайно, що в кожному дворі не колодязь, а водогін. А то ще й так буває.
Невеличкий клаптик біля городу левадки, сіножаті, і от бачу, що, так в тиждень раз, хазяїн поливає його чимось із бочки. Просто коня запрягає в бочку і їздить тою левадкою кружка, а з бочки щось віялом таким виливається.
Розпитуюсь.
Виявляється, що в ту бочку він збирає з-під худоби сечу, а потім тією сечею поливає леваду. Он воно як!
Неділями жінки не ськаються, лежачи на призьбі чи під грушею.
Не видко також, щоб якась мати гналася улицею з дрючком або з віником за хлопцем чи за дівчиною.
Чорти тут усі в озері спокійно живуть, бо не чуть, щоб хтось їх непокоїв, посилаючи заразом по стонадцять штук у печінку, в душу й у голову.
Біля пиварень не то що бійка, а й матюків не чуть.
До того сумно, що просто, хоч сам ходи та матюкайся.
Щодо аліментів, так саме щось не чуть. Хлопці всі такі веселі ходять, що аліментів, видно, не платять.
Я ж знаю, що ви зараз запитаєте єхидно: — А самооподаткування там є? Ото ти нам скажи!
Є! Є «самооподаткування».
Бо неписьменність тут ліквідовано ще тридцять літ тому.
Ще 1898 року був тут останній неграмотний!
І в кожному селі є школа.
Та не одна.
А так: в одній учаться, а друга в запасі стоїть. І містки всі цілі... і дороги путні
Отак і живемо! Тихо живемо.
А оце три дні тому, дивлюсь, біля моєї хати на майданчику, над озером, дві якісь великі хурі зупинилось.
Дивився я на ті хури і ніяк не міг догадатись, що воно таке там навантажено.
Пішов до лікаря, години за дві вертаюсь, а вже біля мене карусель стоїть.
Така ж самісінька, як і в Козельщині на ярмарку.
Коні дерев'яні, свині дерев'яні, гусаки, крісла. Цяцьки кругом висять.
І тільки й того, що електрику зразу від стовба до каруселі провели.
Ну, думаю, наша бере! Це наша карусель!
Я ж собі думав: невже ж німці, такий культурний народ, — і на каруселі!
Мені так гадалося, що німецькі діти тільки й думають, що про репарації та про плян Довса!
Нічого подібного!
Як заграла ввечері катеринка, як поназбігалося дітлахів, як комашні!
Крутяться, аж поки баки їм позабиває.
А карусельщик хитріший од наших.
Наші так наймають хлопців, щоб крутили карусель, а цей білу кобилу для цього пристроїв.
Кобильчина біга в середині й карусель крутить.
І така, — вам, — скажу, розумна кобильчина, — як тільки дзвоник задзвонить починати — вона і біжить і як задзвонить припиняти — вона стає.
Третій день уже карусель крутиться. Години до 12 ночі не вгаває.
То крутились діти, а це вже й дорослі пішли.
Старі діди вертяться.
Спочатку мені подобалось.
Сидиш, заплющиш очі й думаєш, що ти в Козельщині на ярмарку.
А катеринка ще візьме та й засмалить «Стеньку Разіна».
А це вже набридло.
Та ще сьогодні цілий вечір не «Разіна» грає, а якоїсь нудної й голосної. Отакої:
—Ой, ра-ра-ра п-у-у.
—Ой, ра-ра-ра п-у-у.
Правда, поганий мотив!
Аж в ухах лящить!
Ну, не дає писати ніяк.
Крапка.
БЕРЛІН УВЕЧЕРІ