Тепер же, як ви знаєте, в театрі не сезон!
Працює, здається, опера та театр Рейнґарда.
Ходім до Рейнґарда, бо в оперу спізнились.
Тільки беріть грубі гроші, щоб попасти в театр.
Тут абонементної системи немає, контромарок не дають, а перше місце коштує не більше й не менше як 30 марок (15 крб.).
Поганенькі в нас місця були, на останньому ярусі, а й то щось по 7½ марок чи що заплатили.
Так, що тут по театрах не розгуляєшся.
Тут таке «мистецтво — трудящим», що сильно почухається той трудящий, як у театрі побуває.
Днів з чотири на картоплі сидітиме.
В театрі йде щодня п'єса «Артисти» американського (здається) автора, з доробленим текстом Йосипа Димова.*
Постановка — Рейнґарда.
П'єса, як уже й назва показує, з життя артистів. Звичайна собі комедія (трішки з «трагі» спереду), з дотепним (кажуть) текстом.
Сцена — на сцені. Артистичний «кабачок» і т. д. і т. д. Грають прекрасно.
Головну ролю виконує кол. артист Московського камерного театру Соколов.
Теж грає чудесно. Фахівці тільки кажуть, що мова його німецька ще й досі шкутильгає, за що його полаює ввесь час німецька преса.
Але Соколова вважається за крупну фігуру театрального Берліну.
Виконання, та й сама постановка — реалістичні.
Театралізовані, звичайні, але нічого карколомного нема.
Прекрасні, з боку оформлення, сцени — «сцени на сцені».
Повна ілюзія.
Але все це, при технічних можливостях театру, не так уже й мудро.
В Манилівському сельбуді навряд чи Рейнґард міг би поставити так «Артистів».
Одкидати, розуміється, не можна великої режисерської роботи, але щоб в «Артистах» було вхоплено «бога за бороду» — ні!
Хароший, навіть прекрасний спектакль.
Але й у «Березолі» є хороші, навіть прекрасні, спектаклі.
Можливості Харківського театру (технічні) «трішки» гірші, як берлінського, проте, спектаклі є хороші, і навіть прекрасні.
Хоч «Березіль» не має змоги для одної п'єси запросити цілу трупу негрів (джаз-банд), а Рейнґард може.
Так що. Про що, пак, я?
Ага, я про «Берлін увечері».
З театра куди ж?
Може в «Скалу» хочете?
Давайте вже за одним рипом і в «Скалу» зайдемо. «Скала» — це театр-вар'єте.
Там — окремі естрадні номери: фізкультурні, гімнастичні, балетні, окремі комічні антре , ексцентрики і т. д.
Величезний театр.
Грошей так саме треба брати не мало, бо квитки дорогі.
Ну, в «Скалі» вже, безперечно, всі «світові» номери.
Там уже, коли «трапеція» так уже — справді трапеція.
Якась — «трапеціянтка» показує свою вмілість. Я не спец у цій справі і не можу назвати всіх її фігур, але це було щось неймовірне. Чим вона там на тій трапеції держиться, як вона держиться. Очевидно, духом святим. І все це під «куполом» і без сітки. Страхолюдні номери.
Прекрасні коміки-ексцентрики.
Акробати з такими головоломними вибриками, що очі заплющуєш, як дивишся.
А особливо інтересний балет.
Власне — пародія на балет.
Прекрасні танцюристки пародіювали цілу трупу циркових коней, одягнені «під коні», з отим дресирувальником, на прочуд гарно й дотепно вони виконали цей балет.
Робота чітка, філігранна.
Вийшли з «Скали». Куди тепер?
Ходімте додому, а то й так уже находилися.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
А електрика горить. А електрика сяє. А шампанське електричне одно наливається та шумує.
Ну, як його не випить?
І п'ють, кому можна пить!
ЗМІСТ
Як із Харкова зробити Берлін 3
«Їхній санаторій»11
«Шеф»18
Село німецьке25
Берлін увечері33
Примітки
Дивлюсь я на небо... – вірш українського (харківського) поета Миколи Петренка (1817-?).
Тевелів майдан – площа Тевелева (тепер площа Конституції) в історичному центрі Харкова. Носила також назву Миколаївська площа та площа Радянської України.
Холодна гора, Нова Баварія – райони Харкова.
Люботин, Валки, Зміїв, Померки – населені пункти Харківської області.