Та чи можемо ми боротися з тим багатством, яке посилає нам доля? Можливо, нам треба визнати, що так вирішили зірки: римляни просто призначені керувати світом. Ми не можемо уникнути володіння рабами. Принаймні слід продемонструвати своє неоднозначне ставлення до цього за допомогою імен, які ви для них вибираєте. Виберіть веселе ім’я або таке, що має для вас певне значення: скажімо, назву місця, де ви купили цього раба, або якесь саркастичне ім’я, аби показати, що ви не так уже й серйозно ставитеся до переваг, дарованих вам фортуною. Наприклад, одного разу я купив раба, та ще й недешево, а він дорогою до моєї міської вілли впав і зламав руку. Я назвав його Щасливчиком.
Більшість наведених тут подробиць щодо купівлі рабів стосуються міського середовища, де зазвичай господар купував їх не надто багато. Ці раби жили під одним дахом із господарем і надавали особисті послуги йому і його родині, тож їх, вочевидь, вибирали дуже уважно. У сільській місцевості все могло відбуватися й інакше. Зокрема, у великих маєтках такі ретельні дослідження особливостей раба, швидше за все, нормою не були, а відповідальність за купівлю рабів могла покладатися на управителя маєтку. Напевно, те, наскільки великими були дім і земельні угіддя римлянина, визначало міру його особистої участі в придбанні рабів.
Ретельність і уважність господарів під час вибору рабів залежала від того, наскільки легко було їх придбати. Після великих воєнних перемог Рима, коли нові раби постачалися в достатній кількості, ціни на них, певно, знижувались, а покупці ставали менш прискіпливими.
Вільного за правом народження громадянина Рима не можна було на законних підставах позбавити цього статусу без його згоди. Однак сумним фактом суспільного життя в римському світі було те, що батьки часто покидали вільнонароджених дітей, або не маючи змоги їх виховувати, або просто не бажаючи цим займатися. Ті немовлята, що не загинули від холоду та голоду і яких не з’їли бродячі собаки, потрапляли до рук работорговців, або ж названі батьки виховували їх як знайд. Ці діти фактично ставали рабами своїх нових піклувальників. Хоча на сценах римських театрів раз у раз показували історії про те, як покинутих дітей знаходять їхні справжні батьки, важко уявити, що насправді таке траплялося часто.
Тепер уже не можна з’ясувати, чи дійсно римляни займалися активним «розведенням» своїх рабів. Раби розмножувалися природним чином, зважаючи на те, що їм часто дозволялось утворювати пари. Напевно, господар схвалював такі стосунки, але якою була міра його участі в паруванні рабів, лишається невідомим. Якщо до господаря зверталися по дозвіл, розумно припустити, що він прагнув запобігти стосункам між двома особами, які завдавали йому клопоту, але це ще не означає, що він намагався керувати поголів’ям своїх рабів, добираючи добре збудованих і здорових людей до пари одне одному. Між тим господарі часом дозволяли собі сексуальні стосунки з рабами, і коли до них були залучені жінки-рабині, це могло завершитися вагітністю. Діти, народжені в таких стосунках, юридично вважалися рабами, навіть коли батьком був рабовласник.
До наведених цін на рабів слід поставитися з обачністю. Ці припущення базуються на небагатьох прикладах, що збереглися до нашого часу. Номінальні ціни зросли в часи пізньої імперії через інфляцію, але незрозуміло, чи збільшились ціни в реальному вираженні. Жодним чином не можна засвідчити зменшення загальної кількості рабів у часи пізньої імперії, хоч унаслідок можливого економічного спаду, хоч через зростання впливу християнства. Записи про дивовижно великі суми, сплачені за таких рабів, як «близнюки» Марка Антонія, збереглися саме через їхню винятковість. Із цього неможливо зробити якихось більш-менш вірогідних висновків про середні ціни. Загалом про ціни на рабів можна сказати, що вони були високими й дуже різнилися. Приблизно п’ятсот сестерціїв на рік вистачало, щоб прогодувати родину з чотирьох осіб, якщо харчуватися переважно крупами. Безперечно, з урахуванням різноманітнішого раціону та інших витрат, зокрема на житло та одяг, ця сума значно зросте. Якщо припустити, що вона становила тисячу сестерціїв, хоч і змінювалася залежно від місця і часу, то ціни, які наводить Фалкс, видаються дуже високими. Звичайно, вони були значно вищими, ніж міг собі дозволити бідний або навіть середніх статків римлянин. Для ремісника купівля раба також вимагала б великих витрат. Із цього можна зробити висновок: коли заможні римляни тримали по багато рабів, це не мало нічого спільного з економікою — тут ішлося винятково про демонстративне споживання.