Раби не мають юридичних прав. Але не варто вважати, що їм призначена лише праця, не гідна вільної людини. Насправді, як ми побачимо далі, чимало рабів займають впливові позиції при своїх сильних господарях. У той же час вільні бідняки нерідко змушені виконувати найбруднішу роботу, щоб заробити на шматок хліба для своєї родини. Крім того, раби можуть мати зовсім різні обов’язки. Старий слуга, що наглядає за входом до оселі, хлопчик, який підносить воду до столу, приваблива рабиня в опочивальні — у великому домогосподарстві раби виконують найрізноманітнішу роботу, задовольняючи всі потреби свого господаря.
Батько навчив мене, для чого ще потрібні раби: для вихваляння! Раб, по суті, є звичайнісінькою річчю, сам по собі він нічого не вартий. Проте раби формують статус свого власника. Як хороший кінь значною мірою створює образ вершника, так і вихований, поштивий раб підкреслює чесноти свого господаря. І якщо домогосподарство налічує чотири сотні рабів — як же від цього зростає авторитет рабовласника! Хто ж, як не найвищий достойник, може дозволити собі настільки показний і престижний почет?!
Хоча самі раби можуть бути й цілковитими нікчемами, служать вони найшляхетнішим із нас. Якщо бажаєте дізнатися, як поводитись із рабами, що дістаються вам на піку вашого успіху, читайте далі. Хай би як відрізнявся життєвий устрій у ваш час від принципів стародавнього світу, це зовсім не мусить відвертати вас від їх вивчення. Бо ж у стародавніх працях міститься набагато більше того, що заслуговує на ваше схвалення, ніж того, що підлягає запереченню. Читайте і навчайтесь.
Розповідь про те, що плем’я аланів не знало рабовласництва, показує, наскільки важливим був цей факт для римського письменника. Історик IV ст. н. е. Амміан Марцелін вирішив зафіксувати цю розповідь у подробицях, оскільки на римську аудиторію вона могла справити враження, як мінімум, цікавого курйозу. Навряд чи можна знайти римлянина, який би стверджував, що рабство слід скасувати. Воно було звичайним явищем соціального життя, як володіння кицькою чи автомобілем у наші дні. Для заможних римлян раби були необхідним атрибутом високого рівня життя, як для нас сучасна побутова техніка. Раби виконували всю ту роботу, якою б вам самим займатися не хотілось: прали, прибирали, а бувало, що й витирали зади, а також надавали своїм господарям багато інших послуг. Але не всі раби були однаковими. Існувала велика різниця між домашніми рабами в місті й тими, хто працював у полі. Міські раби часто були потрібні не тільки для виконання роботи, але й просто для підтримки соціального статусу їхнього власника, подібно до того, як сьогодні найновіші технічні засоби свідчать про нашу «крутість» (чи дійсно нам аж так необхідний стодюймовий плазмовий телевізор?). Навіть у сільській місцевості рабів не завжди тримали лише з економічних міркувань, хоча їхня роль в економіці й була вирішальною — особливо у великих володіннях багатіїв.
Давні греки мали більш жорсткі погляди на природу рабів, ніж римляни. Аристотель, як відомо, стверджував, що рабство є природною якістю і найкраще для рабів — належати вищим за них грекам.
Серед афінян існував чіткий поділ на «містян» і рабів, що ускладнювало для останніх асиміляцію в суспільстві, навіть якщо вони отримували свободу. Зовсім інша модель діяла в Римі, де велика кількість різного штибу аутсайдерів постійно вливалася в ряди містян. Однією з головних причин тріумфального піднесення Риму була його здатність об’єднувати іноземців, які дотримувалися різних звичаїв і шанували різних богів. Це дозволило йому збільшувати не лише свою територію, а й людські ресурси. У такому суспільстві не було сенсу назавжди позбавляти рабів можливості зробитися вільними римлянами. Натомість видавалося мудрим розглядати рабство як тимчасовий стан, після якого раб, якщо демонстрував певні заохочувані якості, міг перетворитися на вільного громадянина Риму. На диво, для римського рабовласництва були характерними як соціальна мобільність, так і жорстка структурованість суспільства.
За римськими законами раби майже не мали юридичних прав, але цих законів не надто суворо дотримувались, особливо в міських домогосподарствах. Зазвичай міські раби мали можливість володіти грошима та певним майном, навіть якщо юридично це майно (пекулій[4]) залишалося власністю господаря. Хоча раби не могли одружуватись, на практиці їм часто дозволялося вступати в партнерські стосунки. За часів імперії вони отримали більше прав: наприклад, могли шукати захисту від сваволі жорстокого господаря біля статуї імператора. Проте посилення зацікавленості долею рабів зовсім не означало, що імператори хотіли покращити умови їхнього життя. Як верховні правителі вони просто мусили втручатися в усі проблеми, що виникали в підвладному їм суспільстві. Люди покладали надію на імператора, який мав вирішувати, що є прийнятним із погляду закону в різноманітних домашніх справах.
4
Пекулій (