Однак немає жодних сумнівів у законності перетворення на рабів тих, кого наші армії захоплюють у військовий полон. Ці особи самим своїм існуванням завдячують милості наших солдатів, які не винищили їх у переможному запалі, а зберегли їхні жалюгідні життя. Те, що ці люди тепер служать нам, є справедливою відплатою за їхній військовий спротив. Полонені з багатших родин можуть бути повернені в рідні домівки, якщо за них буде внесено належний викуп. Решта ж за порятунок свого життя розплачується довічним рабством.
Я й сам колись брав участь у штурмі невеликого містечка поблизу кордону з Перською імперією. Спершу ми спробували переконати жителів здатися мирно і тим самим зберегти свої життя, а після відмови почали штурм і швидко пробили міську стіну таранами. Ми захопили околиці й почали знищувати тих, хто траплявся на нашому шляху: чоловіків, жінок, дітей — усіх підряд. Більшість жителів утекли до старої частини міста, до центру, звідки вони вислали представників для перемовин, намагаючись урятувати свої голови. Даремно ж вони ще від початку не прийняли нашої щедрої пропозиції! Було вирішено, що ті, хто заплатить нам суму, яка відповідає двом тисячам сестерціїв,[9] залишаться вільними, і чотирнадцять тисяч місцевих жителів змогли це зробити. Решту, щось близько тринадцяти тисяч осіб, а також іншу здобич було виставлено на продаж.
Наш командир був щедрим і половину рабів віддав нам як заохочення за вірну службу. Решту він продав на користь держави, щоб заплатити за встановлення невеликого вівтаря на подяку богам за нашу перемогу, та для своєї вигоди. Усе це, звичайно, ніщо, як порівнювати з тими величезними трофеями, що їх здобували у своїх переможних походах такі полководці, як Юлій Цезар. Вважають, що в Галлії він захопив мільйон рабів. Або, скажімо, усім відоме масове поневолення після взяття Єрусалима, коли, здавалося, майже весь єврейський народ потрапив у рабство, чи в Дакії, коли великий Траян підкорив войовничі племена. Ні, наші здобутки були дріб’язковими порівняно з цим.
Після того як раб зробився рабом (неважливо, у який спосіб) і з’явилася потреба його продати, він рано чи пізно опиниться в одного зі згаданих уже работорговців. Виставлені на продаж раби, як правило, стоять на узвишші, щоб потенційні покупці могли добре їх роздивитись. У тих, хто потрапив на ринок нещодавно, ноги побілені крейдою. Іншу інформацію, як-то місце народження, особистісні характеристики, покупець може прочитати на табличці, що висить у раба на шиї.
Продаж рабів регулюється відповідними розділами едикту курульних едилів.[10] Його метою є забезпечити покупцеві можливість дізнатися про раба все необхідне: про будь-які його хвороби чи недоліки, чи не був він утікачем або волоцюгою, чи не присуджено йому відшкодувати збитки своєму колишньому господареві. Ті, хто продає рабів, мають установити походження кожного раба, якого виставляють на продаж. На це слід звернути особливу увагу, оскільки походження невільника часто визначає, чи може він бути добрим рабом: одні племена мають набагато кращу репутацію, ніж інші. Не варто, наприклад, намагатися виховати особистого слугу з норовливого маленького британця, адже всі вони, як відомо, мають украй погані манери та назавжди залишаються відлюдькуватими. Зате з єгипетських хлопчиків виходять чудові домашні улюбленці.
Думки щодо того, раби якого походження найкращі, досить суттєво різняться. Та всі вони сходяться на одному: негоже тримати за рабів римських громадян. А таке інколи трапляється — наприклад, якщо хтось не може вибратися з боргів. Цих бідолах треба продавати за кордон, щоб вони не бентежили своїх господарів, які будуть змушені доручати тяжку роботу тим, хто колись належав до найвищої та найшляхетнішої людської раси. Це ж неправильно, коли той, хто народився вільним римлянином, мусить доживати свої дні рабом. Навіть германські варвари відмовляються використовувати подібним чином своїх одноплеменців. Ви, напевно, здивуєтесь, але представники цієї похмурої раси — фанатичні гравці, і то до такої міри, що здатні ризикнути всім, разом із власною свободою, тільки б іще раз кинути кості. Якщо вони програють, їх там-таки заковують у кайдани. Вони стверджують, ніби роблять так через те, що на карту поставлено їхню честь, а на мій погляд, це звичайна твердолобість. Але переможець завжди продає поневоленого співвітчизника за кордон, аби не бачити, як невдаха працює десь поблизу, й не відчувати постійного сорому через свою причетність до такого падіння.
10
Курульні едили — посадові особи в Давньому Римі. Вони мали право видавати едикти — укази.