Видатний мислитель Сенека вважав, що найкраще мати власноруч вирощених рабів, оскільки вони не знають іншого життя і через те менше, так би мовити, «битимуть копитом». Близький друг Цицерона Аттик[11] був настільки завбачливим, що тримав за хатню челядь лише доморощених рабів. На його думку, народжені в домогосподарстві раби з більшою імовірністю залишаться відданими своєму господареві, вважаючи його майже рідним батьком, і не відчуватимуть образи на нього за своє поневолення. Проблема тут лише в тому, як ми побачимо далі, що розведення рабів є справою досить дорогою і забирає багато часу.
У всякому разі, багато хто стверджує, що новий раб подібний до вологої глини, з якої можна виліпити те, що побажає господар. Нових рабів можна швидко навчити виконувати певні завдання потрібним чином — як цуценят, а не вирощувати їх багато років, аби досягнути тієї самої мети. Щойно поневолених варварів, ясна річ, треба «об’їздити», зламати їхній спротив. І якщо ви купуєте такого раба, слід пам’ятати, що йому знадобиться час, аби звикнути до нового, значно нижчого становища в суспільстві. У перші дні необхідно виявити до нього м’якість, поблажливість і навіть певну симпатію. Адже як не співчувати тому, хто щосили намагається втримати жалюгідні залишки свого колишнього статусу і зовсім не прагне виконувати всілякі неприємні завдання, що їх ми йому доручаємо? Не карайте його надто жорстоко, якщо він іще не прийшов до тями після транспортування й ув’язнення, погано почувається та не встигає пішки за вашим конем. Або якщо він іще не звик бути цілий день на ногах, чекаючи наказів господаря, і весь час засинає. Так само не варто чекати від рабів, які вже служили комусь, що вони швидко і безболісно адаптуються до своїх нових ролей. Якщо раніше вони мали легші умови в Римі, з усіма святами та не дуже втомливою домашньою працею, то життя в селі видасться їм занадто важким.
Варто попередити ще й про таке: не купуйте надто багато рабів, що походять із одного середовища чи мають спільну національність. На перший погляд здається вигідним мати робітників, що схильні до співпраці й легко знаходять порозуміння, адже розмовляють однією мовою, та пізніше це може створити дуже великі проблеми. У кращому разі вони підбиватимуть одне одного перепочити, посидіти й побалакати, поцупити що-небудь, а в найгіршому — почнуть вам перечити й опиратися, змовлятимуться про втечу чи навіть про ваше вбивство. Буде набагато ліпше, якщо раби належатимуть до різних національностей. Тоді вони не зможуть вільно спілкуватися між собою. Це не тільки завадить їм змовлятися й уникати роботи, але й примусить вивчити хоча б основи латини. Тоді вам буде легше віддавати їм накази, а ще ви чутимете їхні розмови й будете розуміти, про що вони пліткують.
Виявляйте велику обережність, коли купуєте рабів, захоплених під час піратських набігів. Якось я помилково придбав одного такого (торговець набрехав мені про те, звідки його добув), а що раб трохи знав латину, то почав уперто доводити мені, що насправді є вільнонародженим. Заявив, ніби він із міста Мотона, що на узбережжі Адріатичного моря. Одного чудового дня до міста прибула шерега кораблів — начебто торговців зі сходу. Вони згодилися купити вино за тією ціною, яку загадали містяни, і навіть продали їм якісь спеції. Наступного дня до міста потяглися мешканці околиць, почувши, що там є можливість поторгувати й купити екзотичні дрібнички зі Сходу. У результаті набережна заповнилась чоловіками й жінками, котрі намагалися продати прибульцям вино й виміняти в них якісь товари. Та коли вино везли до гавані, пірати — а це насправді були вони — раптово похапали людей, скільки встигли, і силоміць забрали їх на свої кораблі. Відпливаючи, вони залишили місто майже порожнім. Звісно, я подумав, що раб бреше, аби в такий спосіб отримати свободу, але він наполягав і навіть переконав суддю вислухати його справу, хоча її потім і закрили через брак доказів. Зрештою я мусив його продати (і багато при цьому втратив), оскільки не мав уже сили терпіти його постійне ремствування.
Ціна, що її ви мусите бути готовими заплатити за раба, звичайно, залежить від якості товару. Майте на увазі: раби не надто дешеві. У середньому за здорового дорослого чоловіка віком від п’ятнадцяти до сорока років розраховуйте викласти тисячу сестерціїв. Такої ж якості жінка обійдеться вам трохи дешевше, скажімо, у вісімсот сестерціїв. Коли зважити, що небагатий римлянин на п’ятсот сестерціїв може рік годувати родину з чотирьох осіб, ви зрозумієте, яке значне капіталовкладення являють собою раби. Старші й молодші раби мають однакову ціну: ті, кому вже виповнилося сорок, коштують близько восьмисот сестерціїв, як і підлітки від восьми до п’ятнадцяти років. Зовсім старі чи зовсім юні — ті, кому вже далеко за шістдесят, і діти до восьми років — обійдуться вам дешевше, приблизно по чотириста сестерціїв. Також майте на увазі, що ціна буде вищою, якщо раб уже здобув якісь навички — скажімо, вміє читати, вести грошовий облік або надавати послуги перукаря.
11
Тит Помпоній Аттик (109–32 рр. до н. е.) — політичний та громадський діяч, фінансист, видавець у Стародавньому Римі.