ЯК КОХАВСЯ ДОН ПЕРЛІМПЛІН З БЕЛІСОЮ В САДУ
Дієві особи:
дон Перлімплін, Беліса, Маркольфа, мати Беліси, 1 Ґном, 2 Ґном.
ПРОЛОГ
Хата дона Перлімпліна. Зелені стіни. Меблі помальовані на чорно, В глибині кону балкон, крізь двері якого видно балкон Беліси. Соната. Перлімплін, у зеленім халаті та білій перуці з локонами. Маркольфа, наймичка, у класичній сукенці в смужки.
ПЕРЛІМПЛІН Так?
МАРКОЛЬФА Так.
П. Але чому так?
М. Тому, що так.
П. А коли я скажу, що ні?
М. (Сердито) Що ні?
П. Що ні!
М. А скажіть мені, паничу, чому ні?
П. А скажи мені ти, служнице твердолоба, чому так?
(Хвилина тиші).
М. Двадцять і двадцять – сорок.
П. (Слухає) Це правда.
М. І ще десять – п’ятдесят.
П. Авжеж.
М. П’ятдесят років це вже не дитинство.
П. Ясно, що ні.
М. А я можу померти кожної хвилини.
П. А я й забув!
М. (Плаче) А що ви почнете без мене?
П. Що я почну?
М. Тому й мусите женитися.
П. (Неуважно) Так?
М. (Енерґійно) Так!
П. (Благальним голосом) Але ж, Маркольфо. Чому? Коли я був малим, одна жінка задушила свого чоловіка. Шевця. Я цього не можу забути. Я ніколи не хотів женитися. Мені добре з моїми книжками. Навіщо мені жінка?
М. Подружжя має великі чари, паничу. Це не те, що здалека здається. В нім повно речей таємних, про які наймичці говорити не годиться... Ось бачите...
П. Що таке?
М. Я аж почервоніла.
(Мовчанка. Чути піаніно).
ГОЛОС (Співає за сценою)
Любов, любов!
Між моїми стиснутими стегнами
плаває риба сонця.
Тепла вода в очереті.
Любов!
Півню, тікає ніч!
Хай не відходить!
М. Пробачте, паничу, що моя правда.
П. (Чухає голову) Добре співає.
М. Оце жінка для вас, паничу, Беліса. А яке у неї тіло біле!
П. Беліса... Та чи не було б краще?
М. Ні... Ходіть, побачите. (Бере його за руку й веде до балкону) Кличте: «Белісо!»
П. Белісо...
М. Голосніше.
П. Белісо! (Двері балкону, що навпроти, відчиняються, і виходить Беліса. Вона майже гола і сяє красою)
БЕЛІСА Хто кликав?
(Маркольфа ховається за занавіскою балкону).
М. Відповідайте!
П. (Тремтячим голосом) Я.
Б. Ви?
II. Так.
Б. А чому так?
П. Тому, що так.
Б. А коли я скажу, що ні?
П. Мені буде прикро... тому, що... ми вирішили, що я повинен одружитися.
Б. (Сміється) З ким?
П. З вами.
Б. (Стає серйозно) Але ж... (Голосно) Мамо, мамо, матусю!
М. Справи йдуть хороше.
(Виходить мати у перуці з вісімнадцятого століття, повній птахів, стрічок і намиста)
Б. Дон Перлімплін хоче одружитися зо мною. Що йому сказати?
МАТИ. Добрий вечір вам, сусідоньку дорогенький. Я завжди кажу моїй дочці, що у вихованні та ввічливості ви достеміннісінько такий, як була ваша покійна матуся, з якою я не мала приємности бути знайомою.
П. Спасибі.
МАРКОЛЬФА (Сердито, з-за занавіси) Я вирішив, що я повинен...
П. Ми вирішили, що я повинен...
МАТИ Вступити в стан подружній, правда?
П. Так, оце й саме.
Б. Але ж, мамочко... А я?
МАТИ Ти, безперечно, годишся. Дон Перлімплін прекрасний муж.
П. Сподіваюся ним бути, ласкава пані.
МАРКОЛЬФА (До дона Перлімпліна) Ще трошки, і вже кінець.
П. Ти думаєш? (Говорять з собою).
МАТИ (До Беліси) У дона Парлімпліна багато землі. На ній багато гусей і овець. Овець гонять на ярмарок. На ярмарку дають за них гроші. Гроші приносять красу... А красу цінитимуть інші мужчини.
П. В такому разі...
МАТИ. З найбільшою приємністю... Белісо, йди-но всередину... Не личить, щоб дівчина чула певні розмови.
Б. До побачення. (Відходить).
МАТИ Я вам кажу, це лілея. Ви бачили обличчя? (Тихіше) А якби ви побачили ще більше!.. Як з цукру... Та, вибачте... Я не повинна аж так розхвалювати свою дочку такій модерній та компетентній особі, як ви...