Якому роду давати перевагу в цих іменниках, залежить від характеру тексту: ділова мова, пряма мова в художньому творі чи стилізація під народну говірку.
ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ІМЕННИКІВ
Башта і вежа
Часом постає питання – яке з цих двох слів, що обидва відповідають російському іменнику башня, краще застосувати в тому чи тому контексті – "башта" чи "вежа"?
Ці слова бачимо в українській класичній літературі, в творах сучасних наших українських письменників і в фольклорі: «Змурував високу башту» (Б. Грінченко);«Ой позволь, батьку отамане, нам на башти стати – не одному генералу з пліч голівку зняти» (історична дума); «Капітан стояв, висунувшись по груди з башти, і поглядав за шляхом, за рухом, за повітрям» (Л. Первомайський) і «Верх Бескида калинова там же стоїть вежа нова» (народна пісня зі збірки Я. Головацького); «Видніються вже віддаля увінчані ясною зіркою озорені вежі Кремля» (М. Бажан).
Із цих прикладів читачеві ще важко зорієнтуватись, де саме слід ставити перше чи друге слово. Якщо глибше проаналізувати всі ті випадки, де трапляються ці слова, то можна зробити такий висновок: слово "башта" треба ставити там, де мовиться про військові споруди давноминулих або минулих часів загальної й української історії (доба козаччини), як це бачимо в наведеній вище історичній думі й «Енеїді» І. Котляревського: «для ночі вдвоє калавури по всіх поставили баштах, ліхтарні вішали на шнури, ходили рунди по валах». Слушним це слово буде й у сучасній військовій техніці (наприклад, башта в танку), як це видно з цитати, взятої з твору Л. Первомайського. А ось там, де йдеться про будови, що втратили військове значення, наприклад, споруди Кремля, як це читаємо в вірші М. Бажана, або про архітектурні об'єкти, надто ґотичного типу, більше пасуватиме слово "вежа". Так само в технічних конструкціях слід користуватися словом "вежа", наприклад, "телевізійна вежа".
Було ще слово "гуляй–городина", що означало високу рухому дерев'яну споруду на зразок башти, яку підкочували колись під час бомбардування до ворожих мурів. Це слово втратило нині свою практичну вагу й може придатись хіба що в якомусь історичному творі.
Білизна, білість, білина, білота
Іменник "білизна" означає українською мовою спідню одежу: «Шиє ненька рукавиці сину, а сестра білизну для братів» (М. Терещенко). Цей іменник є ще в іхтіології, де позначає породу риби, яка по–російському називається "жерех" або "шереспер". Проте в нашій сучасній літературі трапляються випадки, коли цьому іменнику з наголосом на останньому складі надають значення російського слова "белизна": «Мене зачарувала білизна снігів».
Чи є потреба поширювати значення іменника "білизна", коли на російське слово "белизна" маємо в художній літературі слово "білина" («Дід похилився так, що волосся спливало з кінською гривою в одну білину». – М. Яцків), а в наших словниках є слова "білість" (Українсько–російський словник АН УРСР), "білота" (Російсько–український словник за редакцією А. Кримського)? Певно, що нема, бо дальший розвиток нашої мови потребує вточнення, а не довільного поширення семантики.
Болільник чи вболівальник?
«Болільники довго не могли заспокоїтись після поразки «Динамо», – читаємо в одному періодичному виданні, а в другому: «Обличчя вболівальників красномовно свідчать про напругу й драматизм подій, що розгортались на льодовому полі в дні світового чемпіонату». То як треба назвати людину, що надмірно захоплюється на футбольних матчах та інших спортивних змаганнях, – "болільник" чи "вболівальник"?
Дієслово "боліти", від якого творять іменник "болільник", означає українською мовою «відчувати біль або жаль чи скорботу»: «Так болить спина, трудно розігнутися» (М. Коцюбинський); «Мене ж болить її відвічнеє страждання» (І. Франко). Зате коли мають на увазі не самий біль, а перебіг хвороби, тоді вживають дієслова "хворіти": «Усе літо я хворіла» (Панас Мирний). Є ще в нашій мові слово "вболівати", що означає – "співчувати комусь", "журитися за когось", "брати чиєсь горе близько до серця": «Серце чогось щемить і щемить. Наперед уболіваючи за чужими дітьми, як за своїм сином» (М. Стельмах). Від цього дієслова й утворено іменник "уболівальник", яким позначають ту людину, що вболіває за невдачу або успіх гравця чи всієї спортивної команди. Наші академічні словники – Російсько–український та Українсько–російський – дають тільки слово "уболівальник", якого й слід додержуватись, поки українські спортсмени й глядачі не вигадали нового слова для тих нестямців, що не можуть спокійно всидіти на змаганнях.