Субстантивовані прикметники–прізвища, що мають суфікси — ов, — ев, — єв, — ів, — їв, у давальному відмінку однини закінчуються тільки на — у: Петров – Петрову, Щоголев – Щоголеву, Андрухів – Андрухову, прізвища з суфіксами — ин, — ін, — їн закінчуються на — у, а також на — ові: Завалишин – Завалишину і Завалишинові, Серпилін – Серпиліну і Серпилінові, Захар'їн – Захар'їну і Захар'їнові.
Наявність паралельних закінчень у давальному відмінку однини призводить інколи до надуживання закінченнями — у, — ю, замість основних — ові, — еві, — єві: «Андрію Олексійовичу здавалося, що він і на цей раз не помиляється», – читаємо в одному сучасному оповіданні, де автор не взяв до уваги, що він поставив ім'я та по батькові не в давальному відмінку – Андрієві Олексійовичу, – а в кличному, який бачимо, читаючи далі оповідання: «Андрію Олексійовичу. спиніться!»
Не слід забувати, що в українській мові є характерний кличний відмінок однини жіночого роду (нива – ниво, Марія – Маріє) й чоловічого (дуб – дубе, піонер – піонере, батько – батьку, Григорій – Григорію).
Українська класика, фольклор і живе народне мовлення пильно додержуються форм кличного відмінка: «Іди, Петре, до тієї, котру щиро любиш» (І. Котляревський); «Козаче, соколе, візьми ж мене з собою на Вкраїну далеку» (народна пісня). Із цього можна зробити висновок, що й нам не слід уникати без усяких на те підстав цієї особливості нашої мови.
Орудний відмінок дійової особи й знаряддя
У двадцятих і тридцятих роках ХХ ст. багато сперечалися про те, чи є в українській мові форма орудного відмінка дійової особи. Коли одні мовознавці запевняли, що в народі не скажуть «Бригадою Коваленка виорано 20 га з огріхами», а тільки «Бригада Коваленка виорала 20 га з огріхами», бо, мовляв, назва дійової особи чи групи осіб має стояти звичайно в називному відмінку, то другі, на заперечення, наводили цитати з класичної літератури: «Енеєм кинута я бідна» (І. Котляревський); «Дідами крадене добро» (Т. Шевченко).
Очевидно, відкидати категорично можливість орудного відмінка дійової особи не слід, але не треба й надуживати ним, як це часто буває в писемній і в усній мові, наприклад: «Двері відчиняються водієм», «Він насмажив її на похідній сковорідці, передбачливо захопленій Кесарем»; «Щось нове, не звідане нами»; «Нарубані Пилипом дрова». Усі слова в цих фразах – українські, а все ж деякі фрази звучать не по–українському, не в ключі народної мови.
Візьмімо речення з творів Панаса Мирного: «Та кара над Мариною, що придумала її бариня, та нагла смерть Федорова, мов страховище яке, стояли перед очима». Замість того, щоб написати «Та кара, придумана її баринею», де іменник бариня стояв би як дійова особа в орудному відмінку, письменник удався до конструкції з підрядним реченням «що придумала її бариня», поставивши назву дійової особи в називному, бо це більше відповідає нашим мовним традиціям.
Розгляньмо ще одну фразу, взяту з давньої народної пісні: «Буде лях проклятий батьками орати, матерями волочити», де іменники батьки й матері стоять в орудному відмінку. Чому? А тому, що в цій фразі дійова особа – лях, а батьки й матері правлять за знаряддя для дійової особи (ляха). Та було б уже неприродно для народної мови сказати: «Батьками зоране поле, матерями заволочене», бо в цій фразі батьки й матері виступають як дійові особи, через що й треба: «Батьки зорали поле, матері заволочили».
Так само й у наведених вище сучасних реченнях більше відповідатиме духу нашої мови, коли сказати: «Двері відчиняє водій» (хоча слушно буде: «Двері відчиняються механізмом» бо тут немає дійової особи, а є і лише знаряддя – механізм); «Він насмажив її на похідній сковорідці, яку передбачливо захопив Кесар»; «Щось нове, що не звідали ми»; «Дрова, що нарубав Пилип».
Заміна орудного відмінка дійової особи конструкцією з підрядним реченням інколи обтяжує фразу, через що й уникають її, кажучи: «Зроблені колективом працівників спостереження мали велике наукове значення» замість «Спостереження, що їх зробив колектив працівників, мали велике наукове значення». Але іноді контекст дозволяє перебудувати фразу так, щоб у ній не було ні орудного відмінка дійової особи, ні підрядного речення. Наприклад, фразу з сучасного художнього твору «Бородай відміряв зароблені хлопцем три пуди жита» можна, не міняючи значення, висловити й так: «Бородай відміряв хлопцеві зароблені три пуди жита». Та й у попередній фразі можна було б сказати: «Спостереження колективу працівників мали велике наукове значення».