Коли Кроулі схопили, комісар поліції Малруні заявив, що відчайдух із двома пістолетами був одним із найнебезпечніших злочинців за всю історію Нью-Йорка. «Він уб'є й за жменю тютюну», — сказав комісар.
Але як оцінював себе сам Кроулі? Поки поліція обстрілювала його квартиру, він написав листа, адресованого «тим, кого це стосується». У цьому листі Кроулі охарактеризував себе так: «Під моїм плащем б'ється втомлене, але добре серце, яке б нікому не заподіяло шкоди».
Незадовго до цієї події Кроулі розважався зі своєю подругою в автомобілі на заміській дорозі за Лонг-Айлендом. Несподівано до них підійшов поліцейський і попросив показати водійські права. Недовго думаючи, Кроулі витягнув свій наган і продірявив поліцейського зливою куль. Коли той впав на землю, Кроулі вистрибнув із машини, вихопив у вмираючого офіцера револьвер і випустив у нерухоме тіло ще одну кулю. І це зробив чоловік, який писав про «втомлене, але добре серце».
Кроулі засудили до смертної кари на електричному стільці. Коли його відвели до кімнати виконання вироків у в'язниці Сінг-Сінг, він не сказав: «Ось що я отримую за те, що я вбивав людей». Ні, він промовив: «Ось що я отримую за те, що захищав себе».
У цій історії найцікавішим є те, що Кроулі вважав себе невинним. Вам здається, що така поведінка є чимось незвичайним серед злочинців? Тоді познайомтеся з такими фактами:
«Я витратив найкращі роки свого життя на те, щоб люди отримували задоволення, я допомагав їм приємно проводити час. Все, що я отримав натомість, — це приниження і життя за ґратами».
Це слова Аль Капоне — небезпечного, запеклого злочинця, найжорстокішого ватажка банди, що тероризувала Чикаго. Капоне не засуджував себе. Він вважав себе народним благодійником, якого суспільство не зрозуміло.
Так само вважав і Голландець Шульц, перш ніж загинув від куль гангстерів у Ньюарку. Голландець Шульц, один із найвідоміших нью-йоркських негідників, в інтерв'ю для газети назвав себе народним благодійником. Звичайно, він сам у це щиро вірив.
Певний час я листувався з Льюїсом Лоуесом, який багато років працював наглядачем у нью-йоркській сумнозвісній в'язниці Сінг-Сінг. Він стверджував, що небагато злочинців у в'язниці вважають себе поганими людьми. «Вони такі самі люди, як і ми з вами. Тому вони давали своїм вчинкам розумне пояснення, виправдовувались, що зламати сейф чи розпочати стрілянину їх змусили обставини. За допомогою аргументів, плутаних чи логічних, вони намагаються виправдати свої антисоціальні вчинки у власних очах, переконуючи себе, що їх взагалі не мали ув'язнювати».
Якщо Аль Капоне, Кроулі Два Нагани, Голландець Шульц і подібні їм шибеники за стінами в'язниці вважають себе невинними, то що ж говорити про людей, з якими ми спілкуємося щодня?!
Джон Ванмейкер, засновник мережі універсальних магазинів, якось зізнався: «Тридцять років тому я зрозумів, що сваритися — безглуздо. Мені вистачає власних клопотів, тож навіщо дратуватися через те, що Бог розподілив розумові здібності серед людей нерівномірно?»
Ванмейкер засвоїв цей урок досить рано, але особисто я третину сторіччя просувався цим світом навпомацки, поки не дійшов висновку, що у дев'яноста дев'яти випадках зі ста люди ніколи себе не критикують, хай як сильно вони помиляються.
Критика не має сенсу, оскільки вона змушує людину захищатись і виправдовуватись. Критика небезпечна, тому що наносить шкоду цінному для людини почуттю особистої гідності, завдає удару її уявленню про свою вагомість, породжує в ній почуття образи та обурення.
Всесвітньо відомий психолог Б. Ф. Скіннер експериментально довів, що тварини, яких заохочують за хорошу поведінку, вчаться і запам'ятовують вивчене набагато краще, ніж тварини, яких за погані вчинки карають. Подальші дослідження показали, що те саме стосується і людей. Критикуючи, ми не досягаємо радикальних змін і часто провокуємо виникнення почуття образи.
Ганс Сельє, ще один видатний психолог, зауважив: «Такою ж мірою, як ми прагнемо схвалення, ми боїмося осуду».
Образа, яку породжує критика, може підірвати силу духу працівників, членів родини та друзів і при цьому жодним чином не покращити ситуацію.