Флоренц Зігфельд заслужив репутацію найвидатнішого із усіх продюсерів, які коли-небудь осявали Бродвей, завдяки своєму вмінню перетворювати американських дівчат. Він обирав маленьке сіре створіння, на яке ніхто б не глянув вдруге, і створював на сцені чарівний образ, сповнений таємниці і спокуси. Знаючи ціну визнання та впевненості, Флоренц змушував жінок відчути свою красу самою лише галантністю та увагою до них. Одначасно він був практичною людиною: підняв зарплатню хористкам з 30 доларів на тиждень до 175. А ще Зігфельд був великодушним: у ніч прем'єри надсилав вітальні телеграми зіркам вар'єте, які були задіяні у виставі, й засипав хористок з шоу червоними трояндами.
Одного разу, потрапивши під вплив модного захоплення лікувальним голодуванням, я впродовж шести діб утримувався від їжі. Це було неважко. Наприкінці шостого дня я почував менший голод, ніж у другий день. Проте більшість людей вважали б себе злочинцями, залишивши своїх домочадців чи працівників без їжі протягом шести днів. Разом із тим вони з чистою совістю залишають і тих і інших протягом шести днів, шести тижнів, а часом навіть шести років без уваги й вдячності, які потрібні їм не менше за їжу.
Граючи головну роль у фільмі «Возз'єднання у Відні», Альфред Лант любив повторювати: «Я нічого так сильно не потребую, як підтримки власної самооцінки».
Ми даємо їжу нашим дітям, друзям і підлеглим, але чи живимо відчуття їхньої власної гідності? Ми годуємо їх ростбіфом і картоплею, щоб забезпечити енергією, але не вважаємо за потрібне сказати їм кілька теплих слів подяки, які звучатимуть в їхній пам'яті роками, наче музика ранкової зорі.
У одній зі своїх радіопередач «Завершення історії» Пол Харві розповів, як щира похвала може змінити життя людини. Якось багато років тому вчителька з Детройта попросила учня на ім'я Стів Моріс допомогти їй знайти мишу, що сховалась десь у класній кімнаті. Цим вчинком вона визнала, що природа наділила Стіва чимось таким, чого не мав більше ніхто в класі. Так і було — природа обдарувала Стіва надзвичайним слухом, щоб компенсувати відсутність зору. Це було вперше, коли хтось оцінив унікальний слух Стіва. Той випадок став початком нового життя — з того часу хлопчик узявся розвивати свій дар, і тепер під псевдонімом Стіві Вандер він відомий як один із найпопулярніших поп-співаків та авторів пісень сімдесятих років.
Прочитавши ці рядки, читач може обурено вигукнути: «Що за нісенітниця! Лестощі, компліменти!.. Ці трюки всім давно відомі. Вони не працюють — принаймні, з розумними людьми».
Воно й не дивно. Лестощі рідко діють на розумних людей. Це підступно, фальшиво і нещиро. Лестити не варто, але, як правило, це роблять. Правда, деякі так прагнуть визнання, що проковтнуть будь-що, наче людина, що помирає від голоду й тому готова їсти траву та хробаків.
Навіть королева Вікторія була падкою на лестощі. Прем'єр-міністр Бенджамін Дізраелі зізнавався, що часто вдавався до них, «розкидав їх садовою лопатою», спілкуючись з королевою. Але Дізраелі був одним із найбільш бездоганних, вправних і кмітливих політиків, які коли-небудь керували неосяжними землями Британської імперії. У своїй сфері він був геніальний. Однак те, що спрацьовувало у нього, не обов'язково вдасться нам з вами. Зрештою, лестощі зазвичай приносять більше шкоди, ніж користі. Лестощі — це підробка. Як і фальшиві гроші, вони рано чи пізно втягнуть вас у халепу, якщо ви спробуєте ними скористатись.
У чому ж різниця між визнанням чеснот і лестощами? Все дуже просто. Визнання — щире, лестощі — лицемірні. Визнання йде від щирого серця, воно безкорисливе, ним захоплюються. Лестощі вимовляються крізь зуби, вони егоїстичні, їх зневажають.
Нещодавно мені вдалося побачити бюст мексиканського героя генерала Альваро Обрегона в Чапультепекському палаці в Мехіко. Під бюстом було висічено мудрі слова генерала: «Не бійтесь ворогів, які вас атакують. Остерігайтесь друзів, які вам лестять».
Ні, ні й ще раз ні! Я настійно не рекомендую вам вдаватися до лестощів. Я дуже далекий від цього. Я розповідаю про новий спосіб життя і хочу це повторити.
На стінах кабінету короля Георга V у Букінгемському палаці висіли шість афоризмів. Один із них був таким: «Навчіть мене не роздавати і не приймати дешеві похвали». Ось що таке лестощі: це дешева похвала. Одного разу я знайшов визначення лестощів, яке буде не зайвим повторити: «Лестити — це говорити іншим людям те, що вони думають про себе».