Цей інтерес був одним із секретів дивовижної популярності Теодора Рузвельта. Його любили навіть слуги. Його камердинер Джеймс Е. Амос написав про нього книжку під назвою «Теодор Рузвельт, герой власного камердинера». У цій книзі Амос описує такий випадок:
«Одного разу моя дружина почала розпитувати президента про куріпку. Вона ніколи не бачила куріпок, і Рузвельт детально описав їй цю птицю. Якийсь час потому у нашому котеджі задзвонив телефон (Амос із дружиною мешкали в маленькому котеджі у маєтку Рузвельта в Ойстер-Бей). Дружина взяла слухавку — це був сам містер Рузвельт. Він телефонував, щоб сказати, що перед її вікнами гуляє куріпка і вона може її побачити. Такі вчинки були дуже типовими для Рузвельта. Щоразу, проходячи повз наш котедж і навіть не бачачи нас, він гукав: „Агов, Енні!“ чи „Агов, Джеймсе!“ Це було його дружнє вітання».
Як підлеглі могли не любити таку людину? Як взагалі хтось міг його не любити?
Якось Рузвельт навідався до Білого дому за відсутності президента Тафта та його дружини. Його щире ставлення до простих людей виявлялося в тому, як він привітав усіх слуг старого Білого дому на ім'я, навіть дівчину-посудомийку.
«Коли він побачив Еліс, кухарку, — пише Арчі Батт, — то поцікавився, чи пече вона кукурудзяний хліб. Еліс відповіла, що іноді готує його для слуг, але нагорі його ніхто не їсть.
„У них поганий смак, — пробасив Рузвельт, — я скажу про це президенту, коли побачу його“.
Еліс принесла йому скибку хліба на тарілці, й він пішов нагору до канцелярії президента, жуючи на ходу та вітаючись із садівниками і робітниками, що траплялись йому дорогою.
Він звертався до кожного так само, як і раніше. Айк Гувер, який сорок років служив старшим швейцаром у Білому домі, згадував про це зі сльозами на очах: „Це був єдиний щасливий день за два останні роки, і ніхто з нас не проміняв би його навіть на сто доларів“.»
Те саме можна сказати про незначних на перший погляд людей, які допомогли торговому агенту Едварду У. Сіксу-молодшому із міста Чатем, штат Нью-Джерсі, зберегти покупців. «Багато років тому, — розповідає він, — я обходив клієнтів компанії „Джонсон і Джонсон“ у Массачусетсі. Одним із клієнтів була аптека у Хінгемі. Щоразу, потрапляючи туди, я завжди кілька хвилин теревенив із продавцями, а вже потім ішов до власника, щоб прийняти у нього замовлення. Одного дня, як завжди, я піднявся до власника аптеки, але той сказав, що більше не зацікавлений у продукції „Джонсон і Джонсон“. Йому здавалось, що компанія зосередилась на роботі з продуктовими крамницями та з магазинами знижених цін у збиток його маленькій аптеці. Я пішов геть, підібгавши хвоста, і кілька годин їздив містом. Зрештою я вирішив повернутись і спробувати хоча б пояснити власнику аптеки нашу позицію.
Повернувшись до аптеки, я за звичкою привітався із продавцями. Побачивши мене, власник посміхнувся і запросив увійти, а потім замовив удвічі більше товару, ніж звичайно. Я здивовано запитав, що трапилось за останні кілька годин. Власник аптеки вказав на юнака, який стояв за стійкою для продажу газованої води, і розповів, що після того, як я пішов, цей хлопчина піднявся до нього і сказав, що я був чи не єдиним із багатьох агентів, що навідувались до аптеки, який завжди вітався з ним та іншими працівниками. Він сказав власнику, що якщо якийсь агент і заслуговує на замовлення, то це я. Власник аптеки погодився з ним і залишився нашим відданим клієнтом. Я завжди пам'ятатиму, що щира зацікавленість в людях — це найважливіша якість, якою має володіти торговий агент, та, власне кажучи, й будь-яка інша людина».
На власному досвіді я переконався, що можна розраховувати на увагу, час та співпрацю навіть дуже зайнятих людей, проявивши до них щиру зацікавленість. Дозвольте проілюструвати це прикладом.