Ось таку силу — вражаючу силу — має щире визнання, що йде від самого серця.
Росетті вважав себе визначною людиною. Воно й не дивно. Майже всі вважають себе дуже важливими.
Можливо, життя багатьох людей могло б скластися інакше, якби хтось змусив їх почуватися значимими. Рональд Дж. Роуленд, інструктор нашого курсу в Каліфорнії, працює викладачем малювання і праці. Він написав нам про студента на ім’я Кріс, який навчався у групі для початківців:
«Кріс був дуже тихим, сором’язливим хлопчиною, якому бракувало впевненості в собі. Він належав до того типу студентів, які часто бувають обділені увагою, на яку заслуговують. Я також викладав у групі студентів, які вже досягли певного рівня майстерності. Навчання в цій групі стало для студентів своєрідним символом статусу та привілеїв. Право займатися в ній потрібно було заслужити.
У середу Кріс старанно працював за своїм столом. Я запитав хлопця, чи не хоче він перейти до групи вищого рівня. Жаль, що я не можу передати вам вираз, який виник на Крісовому обличчі, ті емоції, що Мало не змусили чотирнадцятирічного підлітка розплакатись.
— Хто, я, містере Роуленд? Ви вважаєте, я вже готовий?
— Так, Крісе, готовий.
Хлопець подивився на мене своїми ясними блакитними очима і з гідністю сказав: „Дякую, містере Роуленд“. Після цих слів я був змушений вийти з кімнати, щоб приховати сльози, якими сповнилися мої очі. Коли того дня Кріс вийшов із класу, здавалося, що він став на два дюйми вищим.
Кріс дав мені урок, який я ніколи не забуду, нагадавши про наше величезне бажання почуватися значимими. Щоб завжди пам'ятати це правило, я написав на плакаті великими літерами „ТИ — ВАЖЛИВИЙ“ і повісив його у класі. Цей плакат нагадує мені про важливість кожного з моїх студентів».
Істина полягає в тому, що майже всі люди, яких ви знаєте, відчувають себе у чомусь кращими за вас. Тож безпрограшний спосіб знайти шлях до їхнього серця полягає в тому, щоб дати їм зрозуміти, що ви визнаєте їхню значимість і що це визнання щире.
Згадайте слова Емерсона: «Кожна людина, котру я зустрічаю, в чомусь краща за мене, і мені є чому в неї повчитись».
Сумний бік цього явища полягає в тому, що часто ті, хто має найменше підстав пишатися своїми досягненнями, підвищують свою самооцінку голосними вигуками і бурхливим проявом почуттів, викликаючи справжню відразу. Як сказав Шекспір:
Я хочу розповісти вам, як ділові люди, що відвідували мої курси, застосовували на практиці засвоєні принципи і досягали приголомшливих результатів. Почнемо з історії адвоката із Коннектікута (він береже нерви родичів, тож просив не називати свого імені).
Незабаром після вступу на наші курси містер Р. разом зі своєю дружиною вирушив до Лонг-Айленд а провідати її родичів. Дружина залишила його розважати свою стару тітку, а сама побігла провідати когось із молодших родичів. Оскільки на наших наступних заняттях містеру Р. потрібно було розповісти про те, як він застосовує принципи визнання достоїнств інших людей у житті, він вирішив використати їх у бесіді з цією старенькою леді. Тож наш містер Р. озирнувся навколо в пошуках того, що могло б викликати його щире захоплення.
— Цей будинок був побудований десь у 1890 році, чи не так? — запитав він.
— Так, — відповіла старенька. — Його було побудовано саме тоді.
— Він нагадує мені будинок, у якому я народився, — продовжував далі містер Р. — Він чудово побудований. Просторий, світлий. Знаєте, тепер таких будинків уже не будують.
— Ви маєте рацію, — погодилась старенька леді. — У наш час молодь не цікавлять гарні будинки. Все, що їм потрібно, — це невеличка квартира та холодильник, перша — щоб спати, другий — щоб їсти, а час вони проводять у своїх автомобілях. Це будинок мрії, — продовжувала вона тремтячим від спогадів голосом. — Він споруджений із любов'ю. Ми з чоловіком мріяли про нього роками, перш ніж змогли побудувати. У нас навіть не було архітектора. Ми все тут спланували самі.
Потім вона повела його роздивлятися будинок, і він був щиро вражений її чудовими скарбами, котрі вона привозила з подорожей і турботливо зберігала протягом усього життя. Тут були шотландські шалі, старий англійський чайний сервіз, веджвудська порцеляна, французькі ліжка та крісла, італійські картини та шовкові завіси, що колись прикрашали якийсь французький замок.