Ґілберт зазначив, що ми цілком очікуємо того, що постаріємо фізично (наше волосся посивіє та тіло зміниться), але думаємо, що «загалом моя сутність, моя особистість, мої цінності, мій характер, мої найглибші вподобання відтепер не змінюватимуться». Правда в тому, що рости та змінюватися ми не припиняємо ніколи.
І так само як ми, особистості, далі змінюватимемося впродовж усього життя, так само змінюватимуться й наші взаємини. Іноді в одного з партнерів виникатимуть труднощі — і тоді інший утримуватиме сім’ю на плаву. Іноді ви почуватиметеся дуже закоханими, а іноді відчуватимете, що бачити не можете одне одного. Іноді вам буде легко говорити, а іноді здаватиметься, ніби між вами виросла стіна.
Через таку мінливу природу взаємин нам варто поводитися з останніми так, ніби вони живуть і дихають. Попри це, дуже часто ми ставимося до наших стосунків як до тостера. Ми дістаємо його з коробки, вмикаємо та сподіваємось, що він залишатиметься таким завжди. Тостер найкраще працює того дня, коли ви його купуєте, проте з плином часу поступово погіршується. Ніхто не очікує, що їхній тостер адаптуватиметься чи вдосконалюватиметься. У шлюб ми вступаємо в день нашого весілля та чекаємо, що той зоставатиметься незмінним, «доки смерть не розлучить нас».
Ну і як у нас працює той тостер? Якщо поглянути на показники розлучень і розривів, то можна з’ясувати, що 50 відсотків покупців тостери повертають. Частково взаємини розпадаються тому, що створені не такими, щоб, як висловлювався Дарвін, «пристосовуватися до змін».
Забудьмо про той тостер і внесімо трохи романтики у двадцять перше століття, прийнявши філософію цілеспрямованого кохання. Ця книга про те, щоб помірковано вибудовувати власні стосунки. Такий спосіб мислення також вирішує й те, яким виявиться продовження вашої історії.
Для того щоб дістатися до цього продовження, я розробила низку інструментів на базі біхевіористики, які сприятимуть створенню тривалих стосунків. Це взаємини, про які всі говорять, що хочуть їх, але дуже мало хто розуміє, як їх підтримувати. Упродовж останніх кількох років тисячі пар у всьому світі користуються цими інструментами, сподіваючись вибудувати стосунки, міцні та здатні до адаптації, а найважливіше — створені для того, щоб тривати.
Угода про взаємини
Багато хто з нас промовляє вголос детальні подружні зобов’язання один-єдиний раз — під час самої весільної церемонії. Але оскільки тепер ми живемо довше, то від обітниці до настання пори, коли «смерть розлучить нас», може минути понад півстоліття. Нам потрібна більш сучасна система, що сприятиме адаптації партнерських стосунків, люди в яких ростуть і змінюються. Укладіть Угоду про взаємини.
У розділі 15 я розповідала про силу створення письмового плану розриву взаємин і про те, наскільки активна згода на участь у чомусь змушує робити це зі значно більшою ймовірністю порівняно з пасивним підписуванням. Та сама логіка стосується й Угоди про взаємини, документа живого, такого, що дихає, розробленого, щоб зазнавати змін і рости з часом.
Угода годиться для пар, які одружені чи перебувають у тривалих стосунках. Почнімо з пояснення. Слово «угода» може лякати, але воно зовсім не означає «шлюбний договір». Ми говоримо про документ, який не має юридичної сили та з яким згодні обидва партнери, проте такий, що допомагає парам узгодити спільне бачення своїх взаємин. Нашкрябайте його на серветці, створіть ґуґл-документ чи викладіть із магнітиків на холодильнику.
Такі домовленості допомагають ініціювати розмови, які подружжям варто періодично влаштовувати, щоб зрозуміти, чого вони хочуть від своїх стосунків. Ідеться про запитання на кшталт: «Як часто ми воліємо бачитися з нашими далекими родичами?», «Як ми розподілимо рахунки?», «Чи важливий для нас секс?», «Ми моногамні?», «А що ми називаємо моногамією?»
Психологи Джессі Овен, Ґалена Роудс і Скотт Стенлі зауважили, що пари, які приділяють час тому, щоб проговорювати важливі рішення, є щасливішими за ті, які цього не роблять. Я проводила по всій країні семінари, покликані допомогти сотням пар вчинити саме так, укладаючи Угоди про взаємини.