Крок 6: ставтеся до себе співчутливо.
Послухайте, я знаю, що це складно. Ви йдете туди, можливо, вперше. Це страшно. Вас можуть скривдити. Або скривдити можете ви.
Після побачення, що минуло не так, як ви сподівалися, поговоріть із собою, ніби говорите зі своїм найкращим другом.
Уявіть, начебто друг телефонує вам і каже: «Навіщо це все? Мені ніколи не вдасться. Я просто недостатньо хороший».
Що ви відповіли би? Ви б не додавали негативу, чи не так? Ви би спробували його розрадити: «Та годі тобі. Це лише одне побачення. Молодець, що пішов туди. Б’юся об заклад, що ти чогось навчився, навіть якщо все склалося відстійно».
Навчіться бути власним уболівальником. Навчіться так само співчутливо розмовляти із самим собою.
Це виявилося основним для Ши, невпевненого з початку розділу. Завдяки нашій спільній роботі та щотижневим сеансам із психотерапевтом він навчився приймати себе таким, який є зараз, замість того щоб думати, яким сподівається стати у майбутньому. Зараз Ши самотній, але ходить на побачення (і якщо знаєте когось особливого, кому сподобається високий задумливий гітарист-аматор, повідомте мені!).
Тепер ваша черга. Починайте сьогодні. Якщо не зараз, то коли?
ВПРАВА: виконайте підготовку за контрольним списком
Я почну, докладаючи зусиль, ходити на побачення такого числа: ___________________________________________.
Я завантажив принаймні один додаток для знайомств.
У мене є хоча би п’ять фотографій, які я можу використати у своєму профілі.
Я маю мінімум два комплекти одягу, які можу вдягнути на побачення.
Я сказав хоча би двом друзям, що починаю ходити на побачення.
Я став перед дзеркалом і промовив: «Я шукаю кохання. Я — той, хто ходить на побачення» (або, про всяк випадок, «Я бачу в собі того, хто ходить на побачення!»).
Я зобов’язуюся ходити принаймні на одне побачення щотижня.
Я навчаюся говорити із собою співчутливо — так, як я говорив би з маленькою дитиною чи з найкращим другом.
Якщо трапиться щось таке, що виб’є мене з колії, я зобов’язуюся спробувати ще раз, замість того щоб повернутися до своєї невпевненості.
Припиніть спілкуватися з колишніми
І останнє — я виявила, що багатьом моїм невпевненим клієнтам важко віддатися новим взаєминам, бо вони зациклюються на своїх колишніх. Але ця порада слушна для всіх, хто ходить на побачення: припиніть спілкуватися з колишніми.
Підтримання зв’язку (романтичного чи потенційно романтичного) з колишнім можна вважати збереженням, так би мовити, неспалених мостів, тобто бажанням мати змогу відновити стосунки на той випадок, якщо зміните про них думку. Цей інстинкт, як і багато інших, проаналізованих у цій книжці, є помилковим.
Із колишніми поруч рухатися вперед складніше, а не простіше.
Підтвердженням цього слугують результати досліджень. У ході експерименту гарвардські психологи Деніел Ґілберт і Джейн Еберт провели кілька дводенних майстер-класів з фотографії для студентів. Останні робили світлини на території університету та проявляли плівку за допомогою викладача. Наприкінці майстер-класу викладач попросив студентів обрати одну зі своїх фотографій для спеціалізованої художньої виставки в Лондоні: одній групі студентів оголосили, що їм треба обрати фотографію сьогодні ж, без змоги потім передумати та подати іншу; другій — обрати світлину зараз, але з умовою, що за кілька днів їм зателефонують і спитають, чи не мають вони наміру змінити власний вибір.
Цікаво, що, коли викладачі запитували студентів другої групи, чи не бажають вони замінити свої фотографії, дуже мало з них погоджувалося, тоді як після опитування групи тих, хто не могли змінити думку щодо фотографій, ці ж самі викладачі з’ясували їхню значно більшу задоволеність порівняно з групою тих, у кого така змога була. Чому б цим студентам почуватися незадоволеними, тим паче, що більшість із них зупинилася на початковому виборі?
Хоча ми інстинктивно надаємо перевагу рішенням, які можна змінити, а не тим, яких змінити не вдасться, у довгостроковій перспективі така гнучкість часто робить нас менш задоволеними. Ми воліли б мати змогу передумати — повернути новий телефон, перенести квитки на літак на інший день, відповісти, що «можливо» відвідаємо подію. Виявляється, що ми менше підтримуємо власний вибір, якщо відчуваємо, що спроможні його змінити (так само як студенти, які мали право замінити фотографії), а саме ця підтримка є найважливішою умовою щастя.