Те саме стосується й вас, мої читачі з уникаючою прив’язаністю. Знайдіть собі безпечного партнера!
Навчаємося саморегуляції
Водночас ви можете працювати над тим, щоб самому наближатися до безпечного типу. Попри те що типи прив’язаності залишаються відносно постійними протягом усього життя, приблизно чверть людей здатна змінити свій тип упродовж чотирьох років. Для цього доводиться докладати зусиль, але змінити власний тип прив’язаності реально.
Вівіан твердо вирішила все змінити, а для неї це означало навчитися саморегуляції — керування руйнівними імпульсами й емоціями. Вона навчалася не панікувати, якщо хтось їй не відповідав негайно. Працювала над тим, щоб у такі моменти заспокоювати тривогу прогулянкою чи телефонною розмовою з подругою (обидва варіанти більш здорові, ніж надсилати чотирнадцять повідомлень хлопцеві, з яким познайомилася в ліфті на роботі напередодні).
Тим же з вас, у кого уникаючий тип прив’язаності, варто зважати на власні почуття, коли розумієте, що віддаляєтеся. Пробуйте просити простору, а не зникати десь у ньому. Або, коли відчуваєте, що зосереджуєтеся на недоліках партнера та прагнете через них піти, застосуйте іншу техніку — натомість шукайте позитивні риси характеру. Пам’ятайте, що ніхто не є бездоганним, тож коли ви підете, наступна людина, з якою зустрічатиметеся, теж не буде ідеальною.
Самостійно змінити свій тип прив’язаності — складне завдання. У підсвідомості криється безліч причин того, чому ми такі, які є, тож, порпаючись у минулому, ризикуємо наштовхнутися на несподівані та складні питання. Що, як наші стосунки з мамою пов’язані з нашим типом прив’язаності, а ми, знайшовши здоровішу прив’язаність, зраджуємо чи кидаємо її? Може, вам доведеться усвідомити, що ви не отримували того, що вам потрібно, від людини, від якої вам це треба було найбільше. Багатьом людям здалося б корисним обговорити ці питання із психотерапевтом.
Ми з Вівіан і далі розмовляли про її особисте життя після кожного заняття. Незабаром вона перестала називати «нудними» хлопців, які виявляли до неї симпатію. Вівіан гордо написала мені, що відшила залицяльника з відверто уникаючим типом прив’язаності. І вгадайте що? Десь за пів року вона познайомилася з вродливим хлопцем, який щойно переїхав до Сан-Франциско з Г’юстона. Після їхнього першого побачення, у п’ятницю ввечері, він зателефонував їй і сказав: «Ти мені дуже подобаєшся, і я хочу завтра знову зустрітися з тобою». Замість того щоб визнати це «жалюгідним», Вівіан снідала з ним наступного ранку, як він і просив. Сніданок перейшов у прогулянку. Прогулянка — у зустріч з її друзями у пабі. Зустріч — у п’яненьку поїздку на таксі до його будинку та в довгий сон. Минуло два роки, а вони й досі сплять разом.
Ключові висновки
1. Теорія прив’язаності — популярна схема для розуміння стосунків. За допомогою неї легко пояснити, чому ми прив’язуємося до певних типів людей, чому минулі взаємини не склалися та чому не можемо позбутися шкідливих звичок.
2. У вас може бути тривожний тип прив’язаності, якщо ви прагнете якнайбільшої близькості, але не впевнені, що у ваших стосунків є майбутнє та що ви цікаві своєму партнерові. У вас може бути уникаючий тип прив’язаності, якщо вам незатишно, коли ви надто зближуєтесь, і ви цінуєте незалежність більше за стосунки. У вас може бути безпечний тип прив’язаності, якщо вам комфортно й у близькості, й наодинці і ви встановлюєте чіткі межі.
3. Люди з безпечною прив’язаністю становлять 50 відсотків населення, але не серед тих, хто шукає взаємин, оскільки вони зазвичай знаходять стосунки та залишаються в них. Люди з тривожною та уникаючою прив’язаністю часто зустрічаються між собою, посилюючи найгірші тенденції одне одного.
4. Якщо у вас тривожний чи уникаючий тип прив’язаності, ви може розвинути в собі навички краще вибудовувати стосунки, шукаючи партнерів із безпечною прив’язаністю та навчаючись саморегуляції — керування власними руйнівними імпульсами й емоціями.