Мені пощастило мати блискучу психотерапевтку Естер Перел, яка спеціалізується на взаєминах у парі, своєю наставницею. Колись вона пояснила мені різницю між історією кохання й історією життя: є багато людей, із якими можна влаштувати романтичну зустріч, але значно менше тих, із ким можна прожити життя. Естер Перел радить: «Коли обмірковуєте, з ким одружитися, не запитуйте себе: “Якою була б історія кохання з цією людиною?”, а замисліться натомість: “Чи зможу я прожити із цією людиною життя?” У цьому полягає фундаментальна відмінність».
Більшість із нас починає без тями закохуватися в ідеальних партнерів для випускного десь у ході статевого дозрівання. І це має сенс! У підлітковому віці думаєш про те, з ким хочеш поцілуватися, а не про те, хто стане хорошим батьком.
Але тепер вам уже не п’ятнадцять. Якщо ви справді волієте тривалих стосунків із людиною, готовою брати на себе зобов’язання, досить обирати партнера для випускного, починайте пошук супутника життя.
Коли варто робити цю зміну? Єдиної для всіх відповіді немає, але в розмові з поведінковим економістом Деном Аріелі ми сформулювали чітке правило, що стане в пригоді тим, хто хоче мати дітей: вам потрібно цілеспрямовано змінити ваше оцінювання потенційних партнерів приблизно за шість-вісім років до того, як хочете стати батьками. Власне, це не наукові дані, а радше загальна схема, яку варто брати до уваги, обмірковуючи, коли вдатися до вищезгаданої зміни.
Я припускаю, що багато хто з вас — так само як багато моїх клієнтів — уже перебуває в цьому критичному періоді. Я не хочу, щоб ви вважали, що відстаєте. Я лише закликаю вас посерйознішати та почати зустрічатися з кимось, хто зможе стати надійним партнером.
Будьте чесними із собою. Ви здебільшого зустрічаєтеся з партнерами для випускного чи із супутниками життя? Якось моя клієнтка розповіла мені, що ходила на кілька побачень із хлопцем, що мешкав сам. Завітавши до його квартири, вона побачила у ванній рукомийник, усипаний волоссям, обстриженим із бороди, переповнений смітник і жодного рулончика туалетного паперу. Ця жінка — успішна, талановита професіоналка. Їй тридцять чотири роки, і вона воліє мати «багато дітей». Я не стверджую, що хлопець із брудною ванною не стане чудовим чоловіком і батьком, але якщо їй тридцять чотири роки і вона хоче народити кількох дітей, їй насправді треба активізуватися. А хто з більшою вірогідністю готовий створити сім’ю — хлопець із чистою ванною кімнатою чи чоловік, який досі поводиться так, ніби живе в гуртожитку? Я порадила їй завершити стосунки із цим партнером для випускного та зосередитися на пошуку супутника життя.
Для того щоб розпочати пошук партнера для тривалих взаємин, вам варто навчитися розпізнавати зміщення до теперішнього та цілеспрямовано з ним боротися.
Як ми помиляємося щодо того, що має значення
Я не лише коуч, а й порадниця із сумісності партнерів, тобто консультую своїх клієнтів щодо того, із ким їм піти на побачення. Я почала це практикувати, коли дізналася, що у багатьох моїх друзів і клієнтів труднощі з додатками. Як фахівчиня, я зустрічаюся з десятками людей, щоби з’ясувати, що вони шукають у партнері. Сотні людей заповнили форму для добору партнера на моєму вебсайті та приєдналися до «Списку Лоґан». Так я зібрала достатньо даних, щоб зрозуміти, що здається людям найважливішим у серйозному партнері. Це дає змогу порівняти такі знання з тим, що відповідно до науки про стосунки насправді має значення для успішних тривалих взаємин.
Варто подякувати Джонові Ґоттману за низку наукових висновків про взаємини. Учений присвятив вивченню романтичних стосунків понад чотири десятиліття.
Протягом багатьох років він разом із колегою Робертом Левенсоном запрошував пари до дослідницької лабораторії (у ЗМІ їй дали назву «Лабораторія кохання»), де вів записи того, як закохані обговорюють свої стосунки. Джон Ґоттман просив пари поділитись історією їхнього знайомства, а потім розповісти про нещодавню сварку. Він навіть запрошував закоханих провести вихідні в квартирі з понавішуваними камерами, щоб спостерігати, як ті взаємодіють у повсякденному житті.
Багато років по тому, після участі пар у квартирному дослідженні, Ґоттман зв’язувався з ними, щоби перевірити, як склалися їхні взаємини. Як наслідок, учений розподілив учасників експерименту на дві групи: «митці», тобто пари, які й досі жили в щасливому шлюбі, та «невдахи», тобто пари, що розлучилися або залишилися разом у нещасливих взаєминах, а потім вивчав записи цих двох типів пар, щоби дізнатись, які закономірності відрізняють «митців» від «невдах».