Аналіз висновків Ґоттмана та робіт інших учених, які осмислювали природу стосунків, дає змогу чітко побачити, які риси характеру сприяють побудові тривалих успішних взаємин, тобто продемонструвати, що робить людину гарним супутником життя. Однак цікаво, що це не ті риси характеру, які зазвичай шукають мої клієнти: вони зосереджуються на тому, що воліють просто зараз, тобто на характеристиках гарного партнера для випускного.
Що має менше значення, ніж нам здається
Ми не лише недооцінюємо чесноти, важливі для побудови тривалих стосунків, а й переоцінюємо ті, що не мають особливого значення. Частково можна звинуватити в цьому когнітивну помилку з назвою «ілюзія зацикленості», а саме тенденцію переоцінювати вагомість певних факторів, наперед смакуючи результати, наприклад власне майбутнє щастя.
Це явище вивчали поведінкові економісти Деніел Канеман і Девід Шкаде шляхом проведення опитування осіб, які навчалися в коледжах у Мічиґані та Огайо, про те, кого ті вважають щасливішими: студентів на Середньому Заході, як-от вони, чи в Каліфорнії. Ті самі запитання ставили й студентам у південній Каліфорнії. Утім, попри те що обидві групи респондентів припускали, начебто каліфорнійські студенти більш щасливі, дослідники з’ясували, що загальна задоволеність життям є майже однаковою й у каліфорнійських, і в середньозахідних студентів.
Виявилося, що обидві групи студентів переоцінили роль теплого клімату в щоденному задоволенні (це варто пояснювати тим, що клімат — «легко помітна та прикметна» різниця між вищезгаданими місцями) і натомість проігнорували всі інші посутнi для задоволення фактори, серед яких: хвилювання через оцінки, соціальний статус, сімейні проблеми, гроші, перспективи кар’єрного зростання тощо. Усі останні речі є однаковими незалежно від погоди, одначе студенти на прохання порівняти життя у двох місцях зациклилися саме на погоді, припускаючи, що вона вирізняється більшим впливом, аніж насправді.
Канеман ідеально підсумував результати цього дослідження: «Ніщо в житті не є таким важливим, як вам здається, доки ви про це думаєте». Сама лише думка про щось підкреслює таку різницю.
Ми винні в тому, що стаємо жертвою ілюзії зацикленості під час вибору потенційних партнерів. Люди, для яких я проводжу коуч-сесії, часто перелічують вимоги на кшталт «Мені потрібен той, кому подобається танцювати». Цієї миті вони зосереджені на тому, що полюбляють танцювати самі. Потім, через ілюзію зосередження, сама тільки думка змушує їх переоцінювати вагомiсть такого вміння. Правда в тому, що, навіть вихваляючись тим, як із них піт тече, коли вони всю ніч танцюють сальсу, навряд чи проводять на танцполі більше за кілька годин на місяць. Але люди зазвичай зосереджуються на незначних характеристиках та ігнорують набагато важливіші, більш суттєві для щастя в тривалих стосунках (більше про них — за мить).
Те саме стосується зовнішності, грошей тощо. Ці речі мають значення, але значно менше, ніж ми звикли вважати.
1) Гроші
Не зрозумійте мене неправильно: гроші мають значення. Коли парам, які живуть у злиднях, не вдається задовольнити основні потреби, їхній шлюб страждає. Психологи Техаського технологічного університету під час проведення психотерапії сімейних пар спостерегли, що пари з низьким рівнем доходу значно менше задоволені своїми стосунками порівняно з парами із середнім рівнем доходу. Насправді, пари з низьким рівнем доходу почувалися приблизно такими само нещасними, як розлучені пари за місяць до розриву.
Не секрет, що фінансові негаразди спричиняють у подружньому житті стреси — одну з найпоширеніших причин розлучень. За наявності достатніх ресурсів на вас не тиснуть постійно складні фінансові рішення, як-от вибір між брекетами для старшої дитини та додатковими заняттями з математики для молодшої. Ба більше, із досліджень Гарвардської школи бізнесу відомо, що пари, які можуть дозволити собі наймати помічників для роботи, що забирає багато часу (приготування їжі та прибирання), отримують більше задоволення від стосунків через змогу частіше разом перебувати на дозвіллі.
Але це не означає, що для досягнення щастя вам варто вибудовувати взаємини з якомога більш заможним партнером.
Незважаючи на складність визначення точного порога, за яким додаткові гроші більше не посилюють відчуття щастя, поведінкові економісти Деніел Канеман і Анґус Дітон виявили призупинення зростання «емоційного благополуччя» (так економісти називають щастя), щойно зарплата стає більшою як 75 тисяч доларів на рік.