Насправді в ході додаткових досліджень постає очевидним, що те, скільки щастя ви можете отримати від грошей, передусім залежить від статків тих, хто довкола вас. Тобто насправді важливим є не розмір вашого будинку. Має значення його розмір порівняно з розміром будинків ваших сусідів.
Причина такого сприйняття криється у пристосуванні до власних умов. Ми часто забуваємо про адаптацію — процес звикання до ситуації. Хай би яким чудовим щось було, ми з часом утрачаємо відчуття новизни, а відтак перестаємо приділяти цьому багато уваги. Щойно ж відвертаємо увагу, як оте щось перестає приносити нам таку саму радість чи смуток, як у час зосередження на ньому. Це пояснює результати дослідження, проведеного 1978 року психологом Філіпом Брікманом, у ході якого він із командою опитував переможців лотереї за рік після того, як їм раптово пощастило. Виявляється, що останні зрештою залишаються не такими щасливими, як ви могли би подумати, а приблизно такими само задоволеними, як і ті, хто не вигравали в лотерею. Власне, насолоджуватися приємними дрібницями їм навіть важче порівняно з людьми, які нічого не вигравали. Ті, хто виграє в лотерею, адаптуються до обставин, а їхнє багатство впливає на загальне задоволення життям значно менше, ніж вони очікували.
Ключова порада щодо пошуку партнера
Під час ухвалення рішення ми зазвичай зосереджуємося на тій радості чи тому смутку, які воно принесе негайно. Але пам’ятайте: ми не віщуни! Часто ми не можемо передбачити, яких змін ці почуття зазнаватимуть із часом. Гроші мають значення, але лише до певної міри. Ви не помиляєтеся, беручи до уваги цей складник ваших майбутніх стосунків, але не ставте статки понад усе.
2) Гарна зовнішність
Не секрет, що зовнішність важлива у багатьох сферах життя. Привабливі люди зазвичай одержують вищу зарплату та перемагають менш вродливих конкурентів у політичних перегонах. У багатьох дослідженнях, присвячених проблемам привабливості, науковці відзначали, що гарних людей сприймають як більш переконливих, гідних довіри, товариських, здатних до співпраці та лідерства, чутливих у сексі, здорових, розумних і симпатичних.
У контексті взаємин варто згадати про існування історичної й еволюційної причини поцінування гарної зовнішності. Так, колись давно життя було постійною боротьбою за виживання, тож привабливі фізичні ознаки (наприклад, чиста шкіра чи густе волосся) слугували доказом гарного здоров’я та життєвих сил. Це було посутньо для вибору партнера, бо означало, що той не тільки передасть бажані риси характеру й ознаки зовнішності дітям, а й, найімовірніше, проживе досить довго, щоб допомогти їх виховати. Не дивно, що мозок привчив людину хотіти найспокусливіших.
У сучасному світі, завдяки новітнім медичним досягненням і промисловому виробництву продуктів харчування, нас більш не хвилюють такі проблеми. Нашому потомству надано чудові шанси вижити, тож немає сенсу під час вибору партнера надавати перевагу репродуктивній відповідності — здатності передавати гени майбутнім поколінням. Загалом у вашої дитини все буде гаразд, навіть якщо її тато у підлітковому віці мав прищі.
Ба більше, акцентуючи на привабливості та забуваючи про інші риси характеру, ми ігноруємо те, що з часом фізичний потяг неминуче згасає (не забувайте, що ми зараз говоримо про тривалі успішні стосунки). У своїй книжці «Наука про те, як жити разом довго та щасливо» психолог Тай Ташіро проаналізував результати тривалого дослідження, присвяченого змінюваності задоволеності у шлюбі з часом упродовж чотирнадцяти років. Учений спостеріг зниження протягом семи років «хоті» (статевого потягу) до партнера вдвічі швидше порівняно із «симпатією» (дружбою, для якої властиві відданість і доброта).
Фахівчиня з фізичної антропології Гелен Фішер пояснює, чому так відбувається. Фізичне бажання є неймовірно потужним спочатку: під час закоханості залежність від іншої людини нагадує залежність від наркотику (Фішер виявила, що кокаїн і закоханість впливають на одні й ті самі ділянки мозку). Зменшення фізичного бажання з часом також постає стратегічним еволюційним кроком: «залежність» від партнера втримує поряд із ним досить довго, щоб народити дитину та разом виховувати її до чотирьох років — часу, коли дитина здобуває певну незалежність (принаймні так було у прадавні часи в савані) та здатність вижити. Щойно людина виконала це завдання, як хіть згасає і мозок звільняє її, даруючи змогу народжувати нових дітей із новими партнерами, підвищуючи вірогідність того, що принаймні одна з них доживе до дорослого віку та передасть далі ДНК.