А ось у додатках для знайомств у вас не буде змоги з’ясувати, що ви помилялися, адже тут відсіюватимете людей «не вашого типу». Колись я особисто бесідувала з людьми, які познайомилися з власним чоловіком чи дружиною в реальному житті. Я запитувала: «Якби ви побачили свого теперішнього партнера в додатку для знайомств, то свайпнули би праворуч чи ліворуч?» Багато хто відповідав мені, що взагалі його не побачив би, бо з їхніми налаштуваннями додаток його б їм не запропонував. «У мене було встановлено обмеження за віком — на рік старша за мене, а вона старша на п’ять років», — сказав один хлопець. «У мене в налаштуваннях додатка були зазначені лише чоловіки-євреї, а він вважає себе буддистом» — такою була ще одна відповідь.
Багато цифрових сервісів вимагають, щоб ви вказали певні дані про себе під час реєстрації. Наприклад, Нетфлікс запитує, які фільми вам подобаються. Додатки ж для знайомств цікавляться, які вам подобаються люди: з якою наймолодшою особою ви могли б зустрічатися? А з найстаршою? З якою найвищою чи найнижчою людиною ладні вибудовувати взаємини? Вам байдуже, якщо ця людина курить? Вживає наркотики? Випиває?
Із практичної точки зору те, що додатки обмежують перелік потенційних партнерів за допомогою налаштувань, має сенс. Не можна ж переглядати нескінченну кількість людей. Доводиться якось звужувати вибірку. Але більшість із нас ухвалює таке рішення не надто розважливо. Розумієте, під час реєстрації користувачі квапляться пошвидше побачити своїх потенційних партнерів, а відтак відповідають на запитання приблизно так само помірковано, як обирали б начинку для сандвіча в кафе. На відміну ж від копченої індички, діжонської гірчиці та гострого чедеру, складники, поспіхом дібрані у профілі додатка для знайомств, можуть зробити щасливими або нещасними.
Вищеописані рішення значно впливають на успішність побачень. Через обмеження, які ми встановлюємо, відфільтровуються потенційно чудові партнери. Це схоже на те, ніби ви, кваплячись замовити сандвіч, бо дуже зголодніли та волієте чимшвидше пообідати, обираєте з начинок лише індичку, а потім виявляєте, що відтепер щоразу, коли захочете сандвіч, вам його пропонуватимуть тільки з індичкою.
Звісно, ми можемо змінити вподобання, вказані в додатках для знайомств, уже після реєстрації, але більшість цього не робить. Це пов’язано з так званим упередженням статусу-кво — прагненням залишати речі такими, як вони є, щоб не порушувати усталений хід речей. Ось чому бізнес із абонентським обслуговуванням зазвичай відзначається прибутковістю: якщо ви записались у спортзал і ваше членство автоматично продовжують щомісяця, імовірність того, що ви зателефонуєте та скасуєте його, постає значно нижчою, ніж якби вам щомісяця доводилося вирішувати, чи бажаєте ви й надалі там займатися.
Те саме трапляється, коли люди реєструються в додатках для знайомств. Після встановлення на початку налаштувань вони потім навряд чи їх змінюють. Додатки пропонують людей, що відповідають початковим критеріям, — тих, хто, як здається, потрібний. Тож коли ви вважаєте, що зустрічатися з вищою за вас жінкою було би просто жахливо, а в додатках вам пропонують на вибір лише низеньких жінок, то ніколи не отримаєте шансу дізнатись, що помиляєтеся.
Проблема №3: додатки популяризують «купівлю взаємин» — підхід до вибору потенційних партнерів як до потенційних покупок.
Багато хто з нас докладно вивчає різні варіанти, перш ніж зробити покупку. Наприклад, за бажання придбати фотоапарат зіставляє та порівнює кожну його характеристику — кількість мегапікселів, якість зображення, вагу, час роботи від батареї, вартість тощо. Додатки для знайомств також створюють ілюзію можливості порівнювати й обирати найкращого з потенційних партнерів.
Так само як колись дослідники назвали шлях від незнайомців чи друзів до романтичних партнерів «побудовою взаємин», тепер говорять про нове явище — «купівлю взаємин», тобто добір партнера, подібний до вибору нової пари взуття. Але ставлення до потенційних партнерів як до потенційних покупок створює певні труднощі.
Команда фахівців із поведінкової економіки, серед яких Майкл Нортон і Ден Аріелі, у своїй науковій роботі пояснює, що багато споживчих товарів є «дослідними»: фотоапарати, засоби для прання та телевізори з великим екраном можна виміряти на основі їхніх об’єктивних характеристик. Останні відрізняються від «досвідних товарів», а саме «таких, які можна оцінити за почуттями, що їх вони породжують, а не за функціями, які виконують. За приклад можна взяти фільми, парфуми, цуценят і їжу з ресторанів — товари, що визначаються ознаками суб’єктивними, естетичними, всебічними, емоційними та пов’язаними з відчуттями. Найважливіше те, що потрібна особиста присутність, щоб оцінити їх, уявити такі лише за інформацією не можна». Всім нам доводилося бачити фільми, що отримали погані рецензії, але нам здалися кумедними. Чи куштувати вина, що заслужили приголомшливі відгуки, але нам не сподобалися. Ми приємно дивувалися або несподівано розчаровувались через власний досвід із цими товарами. Процес оцінювання поставав більш особистим, йому бракувало просто знання про потребу ширококутного об’єктива.