Ми ловимося на гачок цього почуття певності та прагнемо його в особистому житті. Але коли йдеться про стосунки, жодної певності не існує. Не знайти «правильної відповіді» на запитання «Із ким мені бути?», «Скільки мені йти на компроміси?» і «Чи зміниться він/вона коли-небудь?». Жоден Ґуґл не підкаже, чи стане Джеймс хорошим чоловіком, а Джилліан — гарною дружиною. Ми не спроможні набути цілковитої певності, перш ніж вирішити будь-що важливе про стосунки, — і, що дуже посутньо, нам це не потрібно для щастя. Чудові стосунки треба вибудовувати, а не знаходити. Але ми часто потрапляємо у пастку, думаючи, що, проаналізувавши сотні варіантів, наблизимося до розуміння того, чи є людина, яка перед нами, «тією самою».
Соціальні мережі змушують нас порівнювати та породжують відчай
Багато років тому люди жили спільнотами. Вони спостерігали, як інші пари милуються, сваряться та миряться. Тобто такого поняття, як «особиста проблема», не було. Сьогодні те, що ми переважно бачимо у стосунках інших людей, — це постановочні, відібрані пости в соціальних мережах із накладеними інстаграмними фільтрами, сповнені захвату повідомлення про освідчення у поході, світлини з відпустки, на яких сонна дитина висить у когось на грудях. Через усе це нам здається, що лише в нашому особистому житті трапляються моменти відчаю (просто освітлення там зовсім не таке вдале). Відчуття, що в усіх інших стосунки ідеальні, коли з вашими ви ледве здатні впоратися (або їх узагалі немає), посилює страждання. Як на мене, це особливо актуально для чоловіків, адже у них зазвичай менше соціальних зв’язків і менше людей, з якими вони діляться своїми страхами. Ще рідше чоловіки обговорюють проблеми з друзями та дізнаються, що в кожного в той чи той час виникають труднощі в стосунках.
Нам бракує прикладу взаємин
Ми прагнемо знайти найкращого з можливих партнерів і вибудувати якнайкращі стосунки, проте більшість не часто на власні очі бачила плідні взаємини, особливо в юності.
Рівень розлучень сягнув піку в 1970-х — на початку 1980-х років. І хоча відтоді він знижується, багато з нас є тими, кого психотерапевтка Естер Перел, яка спеціалізується на взаєминах у парі, називає «дітьми розлучених і розчарованих». Близько 50 відсотків шлюбів у США закінчуються розлученням чи розривом, а майже 4 відсотки одружених повідомляють, що почуваються нещасними в стосунках. Якщо скласти це, то виходить, що більшість одружених людей або вирішила завершити стосунки, або живе в них, страждаючи.
У цьому й полягає проблема. У дослідженнях послідовно доведено, яким впливовим є чужий приклад. Значно легше повірити, що щось є можливим, коли спостерігаєш, як це робить хтось інший — чи то пробігає милю за чотири хвилини, чи з’їдає сімдесят три хот-доги менш ніж за десять хвилин (#життєві_цілі). Наприклад, жінки значно частіше стають винахідницями, якщо виросли в регіоні, де живе багато власниць патентів. І, власне, вони в основному отримують патенти в тих самих галузях, що й винахідниці старшого віку з їхньої місцевості.
Те саме стосується і взаємин. Ми всі хочемо створити повноцінні партнерські стосунки, але це важче без зразків для наслідування. Багато моїх клієнтів зізнаються, що їм страшно через те, що вони не знають, якими мають бути повсякденні міцні стосунки («Як здорові пари вирішують конфлікти? Як щасливі подружжя разом ухвалюють рішення? Як успішно прожити решту свого життя з однією людиною?»), бо вони не були свідками такої поведінки власних батьків.
Навіть тим із нас, хто плекає найкращі наміри щодо взаємин, може бути складно, бо ми не бачили плідних стосунків у реальному житті.
Є значно більше видів стосунків
Багато пов’язаних зі взаєминами питань, відповіді на які ми шукаємо сьогодні, взагалі не спало б на думку нашим пращурам, які випасали верблюдів. Наприклад: «Ми зустрічаємося чи це просто секс?» або «Розлучитися зараз чи почекати, доки закінчиться весільний сезон?» Ми звіряємося у своїх стражданнях близьким, не знаючи, чи закохані ми у нового знайомого, або почуваючись спустошеними після перших побачень, які ні до чого не призведуть.
Тепер завдяки новим надійним способам контролю народжуваності та досягненням у репродуктології люди спроможні обмірковувати й нові питання, як-от «Чи хочу я дітей і якщо так, то коли?» (навряд чи мисливці-збирачі не спали ночами, думаючи про це).
Окрім наукових досягнень, ми також обираємо з багатьох форматів побачень і довготривалих стосунків. Ми замислюємося над такими питаннями, як: «Чи моногамні ми?» та «Що таке взагалі моногамія?»