За кілька днів Андреа прийшла до мене знову. Я переповіла їй другові слова.
— Мені так ніяково, — відповіла дівчина. Вона хвилину мовчала, а потім, на мій подив, усміхнулася — наче той негативний відгук її потішив.
Виявилося, що так воно й було.
— Стривайте, це так на мене схоже! — сказала Андреа. — Річ не в тому, що щось не так з усіма чоловіками в цьому місті. А це я спроможна змінити.
Як і Андреа, багато людей вважає, що на першому побаченні потрібно влаштувати виставу. Вони прагнуть справити гарне враження та здатися цікавими. Але вдалі побачення — це зв’язок із іншою людиною, а не бенефіс.
Як у цитаті Майї Енджелоу: «Я дізналася, що люди забудуть, що ти говорив, забудуть, як ти вчинив, але ніколи не забудуть, що ти змусив їх відчувати». Замість того щоб намагатися бути цікавим, спробуйте зробити так, щоб людина почувалася цікавою.
Це означає навчитися бути хорошим слухачем. А це значно більше, ніж просто чути, що каже інша людина. Більшість із нас слухає, щоби сформулювати власні відповіді, тобто знову зосереджуючись на собі. Мета полягає в тому, щоб розуміти, а не просто чекати на свою чергу висловитися.
Ви станете кращим співрозмовником, якщо навчитеся відповідати зацікавлено, а не перетягуючи на себе розмову. Соціолог Чарльз Дербер визначає відповідь із перетягуванням на себе як момент, коли ви знову зосереджуєте розмову на собі. Зацікавлена відповідь, навпаки, спонукає продовжувати розповідь. Наприклад, якщо партнер зізнається: «Я їду на озеро Мічиґан зі своєю родиною за кілька тижнів», відповідь із перетягуванням на себе виявиться такою: «О, я там був кілька років тому». Хоча ви, на перший погляд, і підтримуєте порушену співрозмовником тему, одначе знову акцентуєте на собі. Натомість зацікавлена відповідь звучатиме так: «Ви вже там бували?» або «А чому обрали саме це місце?» Така реакція показує ваш інтерес до розповіді та вказує на те, що хочете почути більше. Вона допомагає партнерові відчути, що його цінують, і посилює зв’язок між вами.
ВПРАВА: тренуйтеся відповідати зацікавлено
Уявіть, що ви гуляєте і ваш супутник каже одне з нижченаведених тверджень. Запишіть зацікавлену відповідь і відповідь із перетягуванням на себе, щоб потренуватися їх розрізняти.
Співрозмовник: «Мій колега нещодавно взяв цуценя голдендудля».
Перетягування на себе: ____________________________
Зацікавлення: _____________________________________
Співрозмовник: «Обожнюю документальні фільми Кена Бернса, особливо той, що про війну у В’єтнамі».
Перетягування на себе: ____________________________
Зацікавлення: __________________________________________________________
Співрозмовник: «Я думаю про те, щоб повернутися до навчання».
Перетягування на себе: _____________________________
Зацікавлення: _______________________________________
8) Не сидіть у телефоні
Будь ласка, будь ласка, сховайте телефон. У ході дослідження професорки Массачусетського технологічного iнституту Шеррі Теркл було виявлено два негативні наслідки того, що телефон лежить на столі під час вашої з кимось розмови. Перший — зниження якості розмови (люди, природно, прагнуть обговорювати більш поверхневі теми через побоювання, що в будь-який момент телефон перерве розмову). Другий — послаблення чутливості та зв’язку між двома людьми.
Незважаючи на всі докази того, що телефон заважає налагодженню зв’язку, 89 відсотків людей зізналися, що діставали телефон під час свого останнього спілкування з кимось. Не треба так робити!
Спробуйте такий підхід. На початку побачення запитайте у вашого візаві, чи не проти він, щоб ви обоє сховали телефони. Так ви покажете, що вам не байдуже, та збільшите свої шанси на те, що побачення мине вдало. (Можете навіть розповісти про висновки Шеррі Теркл, адже ніщо не кричить «Зі мною добре в ліжку» так голосно, як цитування досліджень.)
9) Завершуйте на високій ноті
Один мій знайомий митець пишається тим, що завжди радісно кінчає свої побачення. (Ні, не в тому сенсі! Припиніть думати про таке й поверніться до книги!) Наприклад, наприкінці ночі ставить загадкове запитання: «Ти колись бувала на таємній гірці в Сан-Франциско?» — і, якщо супутниці цікаво, веде її в це романтичне втаємничене місце. Він розуміє, що те, як усе завершиться, має значення.
У відомому експерименті поведінкові економісти, серед яких значився Деніел Канеман, порівняли враження пацієнтів, що проходили колоноскопію. (Не лякайтеся, ішлося про людей, яким потрібен був такий огляд, а не про схибнутих волонтерів.) Окремі пацієнти переживали тридцять неприємних хвилин, а інші — тридцять неприємних хвилин, а потім іще п’ять не таких неприємних хвилин наприкінці. Можливо, це нелогічно, але люди надавали перевагу другому варіанту, попри його довшу тривалість. Це пов’язано з явищем, що має назву правило останнього враження: оцінюючи певний досвід, люди значною мірою судять про нього на основі того, як вони почувались у найяскравіший момент і наприкінці. Їхні спогади — це не середнє арифметичне всіх пережитих хвилин.