Усі, хто є поряд, розчиняються десь удалині. Ви на одній хвилі, ви ніби сп’яніли. Ви почуваєтеся живими.
Ви знаєте, про що я кажу — про «іскру».
Я розумію, іскра — це чудово. Але знаєте що? До біса її. Вона — мій заклятий ворог: для мене одержимість іскрою є однією з найпоширеніших і найнебезпечніших ідей про побудову взаємин. Через неї ми втрачаємо дивовижних партнерів, бо не можемо розгледіти їхнього справжнього потенціалу. У цьому розділі я розвінчаю низку міфів про іскру. Сподіваюся, що, дочитавши його, ви проскандуєте «До біса іскру!» разом зі мною.
Міф №1: коли ви бачите «саме ту» людину, у вас одразу ж спалахують феєрверки.
Правда: часто на початку стосунків немає жодних феєрверків і миттєвої хімії. Гарний секс і хімія можуть з’явитися з часом.
Кохання з першого погляду трапляється досить рідко. Під час опитування, проведеного психологинею Аялою Малах Пайнс, чотирьох сотень респондентів про те, як вони закохалися у своїх партнерів, лише 11 відсотків відповіли, що відчули «любов з першого погляду».
Ви коли-небудь помічали, як часто люди зустрічаються зі своїми сусідами? Як на першому курсі зароджуються стосунки між студентами, що мешкають через стіну одне від одного чи разом ходять на підготовчі заняття? Причина ось у чому: що частіше ми щось бачимо, то дужче нам це подобається. Психологи називають таке явище ефектом знайомства. Нас приваблюють знайомі речі та люди (і з ними ми почуваємось у безпеці).
Одна моя подруга працювала в італійському ресторані, де зустрічала клієнтів і проводжала їх до столиків. Щойно вона туди влаштувалась, як один із кухарів запросив її на прогулянку. Позаяк подругу той кухар не приваблював, вона йому відмовила. Хлопець із повагою поставився до її відповіді, й вони стали колегами-друзями. Він підвозив подругу додому після змін, а іноді вони засиджувалися допізна та випивали з іншими колегами після закриття ресторану. За пів року після того, як хлопець її запрошував на прогулянку, моя подруга наприкінці вечора поцілувала його в машині. Той здивувався, але дуже зрадів. Того самого тижня моя подруга i той хлопець-кухар таки сходили на прогулянку. Тепер вони одружені, у них двоє маленьких дітей.
— Я спершу нічого не відчувала, — пояснила мені подруга. — Але він виріс у моїх очах. Знадобився час, щоби почуття з’явились, але тепер я не уявляю свого життя без нього.
Я повсякчас чую схожі історії. Подружні пари полюбляють розповідати мені про власні незугарні перші (або перші та другі!) побачення. Основна думка очевидна: іскра може спалахнути. Іноді це крихітний вогник, що ледь жевріє. Якщо загасити те полум’я, перш ніж воно розгориться, ви ніколи не зігрієтеся вогнем тривалого кохання. (Я б мала працювати автором листівок у «Hallmark Cards».)
Кілька років тому психологи Пол Іствік і Люсі Гант дослідили цей феномен. На початку семестру вони попросили гетеросексуальних студентів-чоловіків оцінити, наскільки їм подобаються їхні гетеросексуальні одногрупниці й навпаки. Розглянувши відповіді, Іствік і Гант виявили, що студенти більш-менш однаково оцінили привабливість одногрупників протилежного гендеру. Початкову оцінку, що ґрунтується на першому враженні, називають цінністю партнера.
За три місяці, наприкінці семестру, дослідники попросили студентів іще раз оцінити одногрупників. Тепер, після знайомства, бали розрізнялися: нові оцінки відображали те, що має назву унікальна цінність, тобто те, що ви думаєте про когось, із ким провели певний час.
Іствік і Гант пояснили змінюваність оцінок так. Під час першої зустрічі з людьми оцінюванню підлягає цінність партнера, тобто його загальна привабливість і поведінка. Після подальшого знайомства з ними та набуття певного спільного досвіду відкривається їхня унікальна цінність, тобто те, які вони всередині. У вищезгаданому дослідженні, коли студенти вперше оцінювали одне одного, їхні відповіді відображали цінність партнера — загалом те, наскільки спокусливими їм здавалися однокурсники, тож більшість надавала перевагу одним і тим самим людям. До кінця ж семестру опитувані студенти вже оцінювали за унікальною цінністю, що залежала від ступеня знайомства. У багатьох випадках, здебільшого просто завдяки ефекту знайомства, студенти подобались одногрупникам більше, ніж першого дня занять. Цінність партнера поступово стала неважливою, а набуло важливості почуття до когось, з ким краще познайомилися.
Таке буває не лише в навчанні. Коли ми вперше зустрічаємося з кимось, у нас складається перше враження, що ґрунтується переважно на зовнішності. Але пізніше, коли ми краще пізнаємо людину, вона часто зростає в наших очах і ми починаємо по-новому на неї дивитися.