Суперечку про те, чий диван залишити чи в якому районі жити, не варто вважати плануванням спільного майбутнього. Нехай цей момент буде усвідомленим. Переконайтеся, що ви з партнером згодні щодо того, де ваші стосунки зараз і до чого ви рухаєтесь у майбутньому. Рішення ухвалюйте, пасивно не чекайте.
Іноді оселитися разом означає щось одне для однієї людини та щось зовсім інше для іншої. Але без обговорення пара може й не знати про таку розбіжність аж до тієї миті, коли буде надто пізно, бо вже підписано договір оренди.
Прія та Кетрін затіяли цю розмову, і вона склалася несподівано.
— Ми вперше за рік взаємин порушили цю тему, — розповів мені Прія. — Кетрін дізналася про чудове помешкання неподалік мого офісу й хотіла, щоб ми його взяли. Вона почувалася готовою.
— Ми кохали одне одного, та оселя була ідеальною, і ми не ставали молодшими, — додала Кетрін.
Під час цієї розмови з’ясувалося, що в них зовсім різні погляди. Для Кетрін спільне проживання було логічним наступним етапом їхніх стосунків, але не чіткою ознакою того, що вони одружаться. Для Прії переїзд означав крок до одруження.
— Як на мене, якщо я оселяюся разом із тобою, то планую з тобою одружитися, — резюмував він. — Можливо, до цього й не дійде, але намір такий. — Прія хвилювався, що коли вони з Кетрін оселяться разом, то можуть далі зоставатися разом за інерцією. Прія був переконаний, що рішення жити разом тісно пов’язане зі шлюбом. — Я сказав Кетрін: «Я поважаю твою думку, мені просто потрібно трохи більше часу, доки я відчую, що настала слушна мить».
Для певних пар рішення не з’їжджатися може означати завершення стосунків. Але не для Прії та Кетрін. Вони й далі зустрічалися, а за кілька місяців повернулися до цієї теми.
— Цього разу все було зовсім інакше. Ми обоє відчували, що можемо сказати: «Так, це крок до шлюбу», — розповів Прія.
Вони оселилися разом і заручилися наступного року. Їхнє весілля було бучним родинним святом із великим натовпом давніх друзів, маленьких двоюрідних братів і сестер, а ще сварливих тіток і дядьків.
— Тепер ми так ухвалюємо кожне рішення, — зізнався мені Прія. — Який сенс квапитися, якщо ви рухаєтеся не в одному напрямку?
Крім розмови про те, що для вас означає співмешкання, я раджу обговорити будь-які страхи чи вагання щодо цієї суттєвої зміни. Ваша розмова дасть змогу уточнити не лише це питання. Я працювала з клієнткою на ім’я Лора, що планувала з’їхатися зі своїм хлопцем. Він був теплим і люблячим. Із ним вона — людина, тривожна від природи, — почувалася задоволеною та спокійною. У жінки це були перші тривалі взаємини впродовж останніх шести років, і вона боялася, що все зіпсується, почни вони надто швидко жити разом. Лора відкрилася мені, що зазвичай є «генеральним директором взаємин». Їй подобається все контролювати. Але тут хвилювалася, що спільне проживання посилить цю тенденцію, тож вона почне компостувати своєму хлопцеві мізки. Жiнка бачила, як таке сталося у стосунках її батьків, і гадала, що саме це відштовхнуло її тата від мами.
— Мій хлопець працює віддалено, а я корпоративна юристка, — пояснила Лора. — Він надзвичайно здібний, але не завжди робить те, що обіцяє, або принаймні не тоді, коли я цього потребую. Знаю, що це звучить жахливо, але просто боюся, що зрештою візьмуся йому без упину писати нагадування погуляти із собаками чи зайти по продукти.
Я підготувала Лору до розмови з її хлопцем. Дала їй поради щодо того, як розпочати бесіду (тактовно), розподілити домашні обов’язки (порівну) й обговорювати, чи змінилося щось у їхніх поглядах на спільне життя (часто).
І Лора так учинила, хоч їй було ніяково і вона ризикувала почути не ту відповідь, на яку сподівалася. Одного вечора за гамбургерами Лора описала своєму хлопцеві, як почувається, коли їй доводиться нагадувати йому про спільні обов’язки. Вона пояснила, що боїться перетворитися на постійного критика. Він уважно вислухав, а потім виклав, що йому страшно, що викличе її невдоволення тим, що платить меншу частку орендної плати. Вони допізна спілкувалися про те, куди насправді спрямовані їхні взаємини.
У найближчі вихідні пара разом сіла та розробила систему управління домашніми справами. Завела спільний Ґуґл-Календар, щоб додавати туди нагадування та плани. У такий спосіб Лора могла додавати нагадування в календар, не вважаючи, що компостує своєму партнерові мозок. І вона пообіцяла ніколи не докоряти йому через оплату житла. Зараз вони мирно живуть разом. Лора уточняє, що їхні собаки предостатньо гуляють.