Утікачі вірять, що почуття початкової закоханості триватиме вічно. Коли ж відчувають перехід від його зародження до стабільності, то вважають це передвісником розриву стосунків. Знову й знову панікують, а тоді втікають, чекаючи на піднесення від нових взаємин.
Що не так з утіканням?
Така поведінка спричиняє проблеми, і не лише в покинутого. Утікачі недооцінюють альтернативну вартість своєї поведінки, адже так зрештою й не відчувають, як воно — бути хорошим партнером у тривалих взаєминах.
Скажімо, ви сходите на сотню перших зустрічей. Виробите бездоганні навички поведінки на першому побаченні. Знайдете найкращий затишний винний бар. Відшліфуєте до досконалості розповідь про той випадок, коли заблукали у поході в Непалі. Але що відбувається на п’ятому та сьомому побаченнях? Або на двадцять п’ятому? На п’ятдесят п’ятому? Ви не знаєте, бо ніколи до нього не добираєтеся. І якщо ви три місяці зустрічатиметеся щоразу з новим партнером, а потім його кидатимете, то ніколи в цьому не потренуєтеся. Вам бракуватиме досвіду, щоби по-справжньому пізнати людину, бачити її обличчя освітленим свічками в торті до дня народження чи вкритим сльозами через хворобу батьків. І ви й далі плекатимете помилкові очікування того, як почуватиметесь у взаєминах із плином часу. Ви не дізнаєтесь, як те, що ви відчуваєте першого дня, відрізняється від почуттів дня тисячного.
Що втікачам робити натомість?
Того дня я під час розмови телефоном попросила Майка заплющити очі.
— Уявіть, що ви на роздоріжжі, — сказала я. — Перед вами дві стежки. А тепер погляньте, як ідете першою з них. Ви розлучитеся зі своєю теперішньою дівчиною, знайдете іншу, розлучитесь із нею, і так далі. На цій стежці повно перших побачень і перших поцілунків. Ви нею йтимете та йтимете, стаючи старшим і старшим. На ній будуть ночі у Веґасі та вишукані ресторани, але не буде дружини та дітей.
На другій стежці на вас чекає дещо інше. Ви залишитеся відданим своїй дівчині. Зробите все можливе, щоб у вас із нею все склалося. Йдучи вперед, ви побачите святкові вечері з обома вашими родинами. Тепер подивіться ще далі. Ви побачите сварки і примирення із сексом, а потім весілля, романтичні поїздки, дитину, далі ви втиратимете з її лоба какавельки й падатимете від утоми, потім іще одну дитину і знову втирання лоба, потім випускний із коледжу, і так далі.
До того часу, як я закінчила цю вправу, Майк мовчав.
— Про що думаєте? — запитала я.
— Мені треба це обміркувати.
Промайнули два тижні. На нашому наступному сеансі Майк заговорив першим:
— Минулого разу я почувався так, ніби ви показали мені, що я на роздоріжжі між Майком-Татом і Сумним Майком. Сумний Майк далі зустрічається з жінками, розлучається з ними і повторює це все знову й знову. Він ніколи не дізнається, як це — бути у взаєминах, і не матиме дітей. Заплющивши очі, я розгледів, як він живе самотою в парубочому барлозі з відкидним ліжком.
— То як ви зрештою волієте вчинити?
— Я готовий прямувати іншим шляхом.
Майк вирішив дати шанс своїм стосункам. Ми працювали з ним протягом наступного року, він змінив власну поведінку й узяв на себе зобов’язання перед своєю дівчиною. Ми розробили техніки, що допомагали йому нагадувати собі про її сильні грані. Щонеділі вранці Майк надсилав мені п’ять рис характеру тієї дівчини, якими захоплювався минулого тижня. (Не забувайте! Я чекаю на ваші електронні листи з переліком п’яти речей, які вам імпонували на вашому побаченні: 5goodthings@loganury.com.)
Якщо ви прагнете тривалих взаємин, зрештою муситимете спробувати залишатися відданим комусь. Коли час від часу Майк починає жадати чогось нового, я запевняю його, що це нормально. Він обрав шлях Майка-Тата, і в цьому немає нічого сумного.
Причепи
Утікачі не розуміють, як можна залишатись у стосунках, а ось причепам складно зі стосунків іти. Сідней, що плакала мені в телефон об одинадцятій вечора, була типовою причепою.
— Мені двадцять шість років, — розповіла Сідней, яка зустрічалася зі своїм хлопцем Матео десять років. — Ми із зовсім маленьких містечок в Огайо, і наші взаємини почалися, коли нам було по шістнадцять.
Сідней відчувала, що переросла ці стосунки:
— Ми обидва дуже піклуємося одне про одного, але він більше не той, кому я хотіла б розповідати, як минув мій день. Нам немає про що говорити. Із ним я розкриваюся з найнетерплячішого, найзухвалішого боку.