Хай як складно це здавалося б, спробуйте розгледіти в розриві нагоду для навчання. Психологи Тай Ташіро та Патрісія Фрейзер з’ясували, що люди часто не користаються цією нагодою для особистісного зростання після розриву взаємин. Багато хто, немов на тарзанці, стрибає з одних стосунків у інші, не замислюючись над тим, чого навчився від свого останнього партнера та як це має допомогти з вибором наступного. Не припускайтеся такої помилки.
Це особливо важливо, якщо ви застрягли в шаблоні, обираючи партнерів, із якими у вас нічого не складається з однієї й тієї самої причини. У мене було кілька клієнтів, які знову та знову зустрічалися з однаковими людьми.
Наприклад, я працювала з однією клієнткою, що завжди обирала молодших за себе хлопців. Ласкавих, веселих, привабливих чоловіків, які зрештою відмовлялися брати на себе принаймні якісь зобов’язання. Ця жінка шукала пару для випускного, а не супутника життя. Її останні стосунки скінчилися під час пандемії COVID-19, що дало змогу знайти час, щоб зупинитися й обміркувати власні звички. За допомогою наших щотижневих дистанційних сеансів клієнтка навчилася розпізнавати цей свій шаблон. Вона зробила висновок, що саме її дії заважають їй знайти кохання. Попри те що впродовж кількох років моя клієнтка зустрічалася з безліччю чудових потенційних партнерів, усе ж таки займалася самосаботажем, захоплюючись емоційно недоступними молодими хлопцями: це ставало на заваді її вступу в справжні стосунки, що могли завдати болю. Та жінка пообіцяла собі змінитися та позбутись своєї звички. Вона почала шукати на побаченнях чогось іншого та навчилася розпізнавати дзвіночки «це — пара для випускного», дала шанс своїм одноліткам і старшим за неї хлопцям. Клієнтка поспілкувалась у відеочаті з кількома залицяльниками, що відповідали її вимогам. Потім пішла на побачення-прогулянку з хлопцем, який їй найбільше сподобався. Ще кілька разів зустрівшись із дотриманням соціальної дистанції, вони спробували разом пожити на карантині. Оселитися з кимось ледь знайомим — це було повністю поза її зоною комфорту, але позаяк увесь світ навколо здавався перекинутим догори дриґом, вона вирішила спробувати щось нове. Ті двоє й досі щасливо живуть разом і планують спільні поїздки до своїх сімей.
ВПРАВА: обміркуйте, що ви хотіли б робити по-іншому в майбутніх стосунках
Основне, що потрібно зробити для того, щоб рухатись уперед, — це чітко зрозуміти, що ви обирали в останніх стосунках і що збираєтеся змінити у наступних. Знайдіть час, щоб у записнику або разом із другом відповісти на такі запитання:
1. Ким ви були у ваших останніх стосунках? (Наприклад, штурманом, що скеровує свого партнера? Або причепом, яким керують? Наставником чи вихованцем? Тим, хто легко віддається чомусь новому, чи тим, кому складно призвичаїтися?)
2. Ким волієте бути в наступних взаєминах?
3. Що ви довідалися про те, що насправді має значення в тривалих стосунках?
4. Що ви надалі шукатимете у партнерові такого, що досі здавалося вам неважливим?
Найбільш посутнє для погляду крізь цю рамку — усвідомити, що навіть з утрат ми щось отримуємо. Психологи говорять про «смислотворення», процес, завдяки якому люди розуміють життєві події, взаємини чи самих себе. У своїй знаковій книзі «Людина у пошуках сенсу» Віктор Франкл, австрійський невролог і психіатр, який пережив Голокост, пояснює, що саме створення смислу дає нам змогу перейти від страждання до зростання: «Страждання перестають бути стражданнями саме в той момент, коли знаходиться сенс».
Намагайтеся сприймати розрив не як невдачу, а як нагоду ухвалювати кращі рішення в майбутньому. Замініть переконання «час загоює всі рани» на «сенс загоює всі рани».
ВПРАВА: досліджуйте глибший сенс
Знайдіть час, щоб відповісти на такі запитання:
1. Чого вас навчили ці стосунки?
2. Чого вас навчив розрив?
3. Чим ви відрізняєтеся від тієї людини, якою були до цих стосунків?
4. Що зміните у своєму житті завдяки цьому досвіду?
Замість того щоб зламатись, розкрийтеся. Може, ви навіть станете ще сильнішою, чудовою людиною. У своєму виступі на TEDx Ґері Левандовський розтлумачив зміст концепції кінцугі. Це японський вид мистецтва, коли розбиті керамічні вироби збирають докупи за допомогою дорогоцінних металів, як-от золото та срібло, і часто відремонтована кераміка стає гарнішою, ніж була до пошкодження.
Левандовський закликає ставитися до розбитого серця як до тієї битої порцеляни: «Це також філософія, що прирівнює пошкодження та їхнє виправлення до можливостей — того, чим варто скористатися, замість того щоб приховувати, чи не так? Саме це може трапитись у ваших взаєминах. Звісно, після стосунків на вас залишиться кілька тріщин, але ті тріщини, ті недосконалості — це джерела сили та краси, бо після розриву ви не повинні бути розбитими, бо ви сильніші, ніж вам здається».